У селі на Волині переселенців з Луганська зустріли з сокирою і з салом
Волинь

У селі на Волині переселенців з Луганська зустріли з сокирою і з салом

27 вересня, 19:36
1
0
Сподобалось?
0

Ігор та Ірина Болдарі називають себе «російськомовними націоналістами». У Луганську вони жили заможно, мали бізнес з нерухомості, свій будинок, машину, батьки – квартири. Але настала сумнозвісна весна 2014-го. І в один день вони зірвалися з обжитого місця та поїхали світ за очі. Хіба думали, що доля закине їх аж на Волинь – у віддалене село Дольськ Турійського району?

Втікали від людей

Хто цього не пережив, навряд чи зрозуміє, як, тамуючи біль, сльози, страх, втікати у безвісти і залишати напризволяще батьків, родину, покидати обжиту оселю.

– Було обідно, досадно… Але як ми могли зрадити Україну?! – і досі не дивуються своїй втечі. – Ми ходили на луганський Майдан, а поряд був антимайдан, куди звозили людішек з Білгородської і Воронезької областей Росії, плюс наші місцеві. А коли у липні захопили приміщення СБУ, ми зрозуміли: нас здають з потрохами… Сусіди стали скоса дивитися. Уявіть, в Луганську вже було «ЛНР», а нам у поштовий ящик приходила газета «Свобода»! Тому лишатися не могли, боялися, що до нас прийде «руський мір», – згадують ті події, розмовляючи українською.

Спочатку Ігор з Іриною виїхали у Київ до дочки, яка вчилася у столиці, поневірялися по чужих квартирах, роботи не знайшли. І вирішили податися на Західну Україну. «Бандерівців» не боялися, бо часто мандрували Карпатами, особливо сім’ї подобається Львів. Надумали купити будиночок, щоб розвивати зелений туризм.

– У Карпатах і на Закарпатті дорого. В Інтернеті приглянулася хатина у Дольську. Люди продавали її з двома умовами: щоб їхній собака у нас лишився і щоб вони самі раз у рік могли сюди приїхати. Ми досі спілкуємося. Приїжджають не раз, а десять! – сміється Ігор.

Сусіди принесли сокиру і сало

Звісно, новина, що приїхали східняки, миттю облетіла село. Сусіди гостинно прийняли переселенців. Принесли сокиру, молоток, сало, запитали, що потрібно.

– Нас це дуже вразило, – зізнаються Болдарі. – Коли на Сході питають, як там западенці, відповідаємо: дітей не їдять. У Луганську і бандерівців, і Львів просто ненавидять!

Кілька разів Ігорю доводилося виїжджати у Луганськ – відвідати стареньких батьків. Не думав, що настільки страшно буде побувати у рідному місті. Але рятувала луганська прописка. Поки чоловік був там, у Дольську Ірина не знаходила собі місця.

Їхні батьки нізащо не хотіли покидати Луганськ, де лишалася уся родина. Хоч довелося місяць пожити у підвалі, коли снаряди залітали у будинок. Все ж торік вони приїхали на Волинь – літа даються взнаки. Тепер не натішаться волинською садибою. Особливо тато Ігоря – вирощує картоплю, помідори, посадив горіховий сад. «Якийсь слід лишу після себе», – усміхається. На жаль, два роки тому померла мама Ірини. І поховали її у Дольську. Тож луганчани уже пустили на волинській землі своє коріння…

Гостюють туристи з Ізраїлю

Болдарі щирі, гостинні, привітні, із задоволенням показують свій затишний куточок. Милуються величезним ставком, старезним дубом з панського садка, що росте на межі. Зробили ремонт у хаті, збудували новий будиночок зі зручностями – і тепер приймають туристів. Вони відпочивають на озері через дорогу, ловлять рибу, смажать шашлики, паряться у бані, насолоджуються тишею. У невеличкій хатинці зупиняються рибалки. Заходимо всередину – і в очі одразу впадає вишитий рушник з портретом Шевченка. Це дочка Болдарів ще до війни подарувала дідусеві. І поряд – чеканка з калиною та тризубом, яку передали знайомі з Львівщини.

– Цю хатинку ми виграли по європейському гранту Міжнародної організації Міграції. Також склали ще один бізнес-план і виграли піч для справжньої італійської піци. Минулого місяця я спекла 58 піц! – з гордістю каже Ірина. – Замовляють туристи і місцеві люди.

Приїздять до Болдарів переважно волиняни. Але дивина: відпочивали і громадяни Ізраїлю – колишні луганчани, і жителі Миколаєва, у яких є море! І навіть приїздили друзі з Луганська. Та, на жаль, як тільки заходить мова про політику, одразу сваряться.

– Навіть якщо Україна і повернеться у Луганськ, ми туди вже не повернемося, – категорично заявляють Болдарі. – На Волині прижилися. І дочка приїжджає до нас як додому.

ПЕРЕДРУК ЗАБОРОНЕНО!

Олена ПАВЛЮК


Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!

Читайте також

Коментарі

  • Лучанка
    Лучанка

    Неможливо читати без сліз розповідь про життя українців-родину Болдарів. І якщо в нас є такі люди - буде свобода в Україні і буде Україна вільна !

    27 вересня, 21:04
    Відповісти

Ваш коментар

Ви погоджуєтесь з правилами коментування.
Реєстрація Вхід
Забули пароль?
Реєстрація Вхід
На ваш E-mail буде відправлено лист з інструкцією
Реєстрація Вхід
Зареєструватися