Надія КІПЕРЧУК та Надія СОБОТОВИЧ
Волинь

«Клуб для тих, кому за 60»: у селі на Волині пенсіонери влаштовують собі розваги

27 вересня 2020, 18:08
0
0
Сподобалось?
0

У селі Комарове Ратнівського району кілька жінок вирішили, що досить їм «сидіти на печі та їсти калачі». В один прекрасний день вони надумали організувати клуб за інтересами. Назвали його «Надвечір’я» і запросили туди всіх, кому за…

«Не важливо, скільки років зозуля вже накувала, куди важливіше залишатися душею молодою,» – подумала я, спілкуючись з двома подружками, організаторками клубу «Надвечір’я» Надією Кіперчук та Надією Соботович. Жіночки веселі, із запалом, співають, власні вірші цитують – дарма, що хвороби обсідають і кульбочки в руках з’являються. І називають себе «комарівками», бо ж із села Комарове.

– Однієї весни я вийшла з хати, озирнулася – а навкруги така краса, що аж дух захоплює! – описує події п’ятирічної давнини Надія Кіперчук. –  І як була у домашньому халаті та капцях, так і побігла до подруги Галини Самарчук в бібліотеку. «Іванівно! – закричала з порога. – Треба щось робить!» «Треба, то й треба!» – відповіла вона спокійно. Покликали ще Надю до гурту, і так утворилося наше «Надвечір’я».

– А чому назвали клуб саме так – «Надвечір’я»?

– Бо ми старі! – майже в один голос вигукують мої співрозмовниці, дивуючись, що я виявилася не вельми кмітливою.

– В той самий перший раз, щоб сповістити людям про створення клубу, ми розклеїли по селу оголошення. Там написали «Для тих, кому за…». Згодом сусідка прибігає: «Я таке странне оголошення читала. Як то розуміти – «кому за…». «Кому заходить, чи що?» Ми тоді так реготали, але втямили, що тре конкретно писать: «кому за 60» чи там «кому за 70».

– До проведення першого «з’їзду» нашого клубу ми готувалися, як до весілля. Поставили столи, позастеляли білими скатертинами, наготували наїдків. Лозунг наш повісили: «Якби молодість знала, якби старість могла». Прийшло стільки люду, що ви собі не уявляєте! Ми організували цілий концерт, згадали пісні нашої молодості. Їх підхоплювали – і ми так разом співали, що, здається, аж земля ходором ходила. Усім дуже сподобалося, тож стали організовувати зустрічі клубу постійно. За літо могли на природі разів зо п’ять отак зібратися. До нас приїжджали з Ратного, Нововолинська. А ще проводили дні народження учасників нашого клубу: хтось принесе вареники, хтось картоплю зі шкварками – частуємося, веселимося.

– Взагалі, у нас зустрічі весело проходили завше, –  каже Надія Юхимівна. – А зараз он мене розбив інсульт, ледве тягну ногу з двома кульбами. Два роки тому помер головний режисер і великий натхненник клубу – мій чоловік. Це все сумно…

– Не сумуй, Надю, не треба, – просить її подруга, й одразу аргументує. – Душа ж у нас геть не стара, постійно сміється, хіба ж ні? І є що згадати. Вірите, ми ж навіть танці організовували. Ох, так гоцали, що ну: «Летку-єнку», «Краков’як», «Яблучко»... Є надія, що нашу справу переймуть молодші. Людям у селі це ж наче ковток свіжого повітря! 

ПЕРЕДРУК ЗАБОРОНЕНО

Мирослава КОСЬМІНА


Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!

Увага! Коментарі відсутні! Прокоментуйте першим...

Ваш коментар

Ви погоджуєтесь з правилами коментування.
Реєстрація Вхід
Забули пароль?
Реєстрація Вхід
На ваш E-mail буде відправлено лист з інструкцією
Реєстрація Вхід
Зареєструватися