На книгу про «Вовчак» волинські бабусі жертвували гроші з вузлика на смерть
Волинь

На книгу про «Вовчак» волинські бабусі жертвували гроші з вузлика на смерть

18 жовтня, 19:00
0
0
Сподобалось?
0

Урочище Вовчак – місце, оспіване у повстанських піснях. І стерте з лиця-землі радянською владою. Тут діяв перший підрозділ УПА «Січ», який виховав тисячі патріотів і який викорчували комуністи бульдозерами. Та не дав стерти з пам’яті людської цю величну й водночас трагічну сторінку історії краєзнавець з Купичева Микола Антонюк.

На озброєнні повстанці мали навіть танк

– У роки Другої світової війни Вовчак – це невеличке, на 30-35 хат, село серед лісу та боліт. Там була утворена Волинська група УПА, – розпочинає свою розповідь Микола Антонюк. – А сам Вовчак був центром повстанської січі, яка займала третину області.

Впродовж десятиліть він скрупульозно досліджував територію поблизу, записував свідчення повстанців та по днях відтворював події тих часів, віднайшов місця, де стояли криївки, склади, школи та лікарні й врешті все це описав, опираючись на спогади вояків та архівні документи.

У Вовчаку діяла серйозна військова база упівців. На озброєнні мали кулемети, гармати і навіть трофейний танк! Тож відсіч давали ворогу потужну. Добре діяла повстанська розвідка і контррозвідка, «Січ» була оснащена телефонним зв’язком. Мали вояки і непоганий автопарк – у рейди виїжджали не тільки на конях, а й на вантажівках чи легковиках.

Пораховано: в околицях за кілька років пройшли вишкіл тисячі повстанців. Доля багатьох була трагічна, адже вояків УПА в радянські часи вважали ворогами Радянського Союзу. Їх катували, вбивали, відправляли гнити у табори. Аби навіть у пам’яті не зринало минуле, у 1946-му році у Вовчак зайшли бульдозери та трактори й зрівняли все із землею. Понад пів століття колиска УПА заростала чагарями…

Упорядкували картотеку на 18500 прізвищ!

– Я історією цікавився з дитячих літ. Що б там влада не робила, а люди про Вовчак говорили. А я випитував. Коли почалася перебудова, стали до нас іноземці їхати з Англії, Польщі, Сполучених Штатів Америки, Німеччини, Канади. Просили показати, що в урочищі від УПА лишилося. Я багато знав, бо ж батько був ройовим УПА, і мені повстанці довіряли, – продовжує краєзнавець.

Були в нього й помічники-однодумці. Разом створили так звану «лекторську групу», яка розповідала гостям про Вовчак. Усе більше в особистому архіві збиралося свідчень очевидців.

– Ми створили два великі альбоми про Вовчак і керівництво УПА. Впорядкували і картотеку – зібрали 18500 прізвищ вояків, що проходили тут вишкіл! Тоді стали до мене їздити письменники, працівники музеїв та інститутів, цікавитися цими даними. А в мене з’явилася ідея впорядкувати ґрунтовну книгу про Вовчак, – зізнається Микола Антонюк.

Бракувало коштів – продав теля

15 років він ішов до своєї заповітної мрії! Й нарешті книга «Вовчак. Там, де воскресла Україна» була написана.

– Я зібрав тисячі документів – кілька мішків. Й поступово писав, сторінка за сторінкою. Робота йшла легко. Багато мені допоміг Микола Вавринчук із села Кияж Рожищенського району. Та найтяжче, як виявилося, було попереду – це книгу видати, – говорить пан Микола.

І розповідає, як побирався від церкви до церкви, йшов від хати до хати зі скринькою для пожертв:

– В обласній раді запевняли, що виділять кошти на друк. Коли вже був зверстаний сигнальний примірник, я пішов поцікавитися, коли будуть кошти. А мені нуль дали ще й міліцію викликали! Приїхало дві машини, вивели мене з обласної ради. Кажу: «Я нічого поганого не кричу про владу, не заважаю нікому працювати, просто тихенько гроші збираю на добру справу». «Яку?» – перепитали. Я відповів. «А ми на Вовчаку були», – сказали і дістали з кишень по кілька купюр, у скриньку кинули.

По тисячі-дві скинулися голови колгоспів. Але найбільше, каже краєзнавець, пожертвували пенсіонери:

– Були такі жіночки, що вузлики, зібрані на смерть, розв’язували, – і сьогодні ця згадка на очі автора навертає сльозу. – Давали по 100 гривень. А коли виходили зі мною з хати, щоб діти не побачили, ще докладали по 500. Ще не вистачало грошей, то продав своє теля і кабана, і книжка таки вийшла. Хоч всього 800 примірників.

У другому томі назве імена сексотів, які досі живі?

Микола Антонюк найперше роздав «Вовчак» у військові частини та забезпечив книжками бібліотеки. Тим часом завершує написання другої частини.

– У першу увійшли дані про Волинську січ до 1944 року. Тепер закінчую 1955-м, коли в околиці було знищено останню боївку. Ще хочу вставити розділ про шестидесятників та «Рух». Ці люди теж доклали багато зусиль для розбудови держави і заслуговують, щоб їх згадали.

Микола Антонюк інтригує: у нове видання увійде дуже багато архівних документів, що будуть оприлюднені вперше. Також він має намір вказати прізвища зрадників та сексотів, які мали руки по лікті в крові й при цьому вважалися героями та отримували державні нагороди й привілеї.

– Працювали цілі групи диверсантів, які діяли під маркою УПА. Понадівали шапки з тризубами, а самі були офіцерами НКВС. Маю багато прізвищ. Хтось каже, що не варто їх згадувати. Але ж називали імена людей, які були в УПА і вбивали, скажімо, поляків…Вони довго несли тавро  ворогів українського народу. Знаю, досі живе чоловік у Шацьку, ветеран Великої вітчизняної війни. Він живих дітей спалив через зв’язки з УПА! А те, що не догоріло, банда взяла і прикопала. Машину чоловік отримав, державну премію... Я розумію, що можуть бути судові позови, але готовий до цього. Свідомо йду на те, щоб люди знали правду.

***

Щороку в урочищі Вовчак за підтримки редакції газети «Вісник+К» проходить конкурс-фестиваль повстанської пісні під назвою «Складем хоч пізнії вінці». Пам’ять живе у наших серцях. Віримо, не згасла вона і пульсує у жилах нащадків славних героїв.

Наталія КРАВЧУК


Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!

Читайте також

Увага! Коментарі відсутні! Прокоментуйте першим...

Ваш коментар

Ви погоджуєтесь з правилами коментування.
Реєстрація Вхід
Забули пароль?
Реєстрація Вхід
На ваш E-mail буде відправлено лист з інструкцією
Реєстрація Вхід
Зареєструватися