Зінаїда Требухова – росіянка, яку доля закинула на Волинь – у селище Люблинець Ковельського району. Щоб бути у формі, щодня робить зарядку, користується косметикою, фарбує волосся і ходить лише у білих шкарпетках. І зізнається, що справжню любов пізнала лише на старості літ.
Замість трусів – коноплі
Не думала Зінаїда Федорівна з Курської області, що на схилі літ буде доживати віку в Україні біля старшої дочки Галини, яка колись у Люблинець вийшла заміж. Згадує своє дитинство без батька, який загинув на фронті. Хліб пекли із сушеного листя липи та кінського щавлю. У 40-градусний мороз в постолах і без спіднього на санчатах возила цукровий буряк на заготпункт аж за десять кілометрів. Щоб не обморозити голі ноги, обмотувала їх м’ятими коноплями. А яке то щастя було, коли дісталася їй куфайка і ковдра! У 13 років Зіну та її ровесників погнали робити дорогу для армії. Рвалися снаряди, уламки калічили, та сховатися діти не мали права. А з 15 літ працювала на залізниці – шпали тягала не гірше за чоловіків. Як тоді вижила, й сама досі дивується.
Хоч закінчила Зіна лише два класи, але виросла і стала першою модисткою-самоучкою на селі. Бувало, піде в магазин, побачить сукню якогось модного фасону – і за ніч викроїть та пошиє. А ще дуже гарно співала та танцювала. Не дивно, що відбою від кавалерів не мала.
– Всі ухажори за мною упадали, але я була перебірливою, – сміється Зінаїда Федорівна. – Багато до мене сватались, та я вибрала Алєксандра. Він був красень. Мати відмовляла мене, щоб я не йшла за нього. Але я вперлась – бути по-моєму! А потім жаліла, що не послухалася.
Чоловік був роботящий, але як тільки вип’є – одразу руки розпускав. І Зіна частенько з трьома дітьми ночувала по людях, тікаючи з хати. Отак і «прожила» 41 рік з ним і у 60 стала вдовою.
Другий чоловік ноги мив
Після смерті чоловіка до Зінаїди Федорівни став «підбивати клинки» теж вдівець-односельчанин Володимир Миколайович. Виявився настирним женихом. Одного дня повантажив на машину свої килими, постіль – отак нагло, без згоди нареченої. «Ну, хочеш чи ні, але я залишаюсь в тебе, і все!» – сказав їй, коли у хату заходив зі своїми клунками. Знала, що він свою покійну дружину не ображав. Їхні діти дали згоду на шлюб.
Зізнається Зінаїда Федорівна, що полюбила його за доброту і лагідне слово. Адже називав її «мойо золотко», любив і шанував. Бувало, прийде вона з городу втомлена, а він наллє у миску води і ноги їй миє. Потім пройде по хаті віником, поставить самовар – і от удвох уже чаюють. Ніколи не давав щось важке носити: сумки з базару, дрова, відра з водою, мішки з картоплею. Все казав: «Я сам, золотко». Почувалася Зіна коло нього, як пані. Шкода, що мало прожили вони разом – лише шість років, і смерть забрала її Володю… Тоді й поїхала Зінаїда Федорівна жити в Брянську область до дочки Тані, потім на вісім літ перебралася до сина Колі. А ось уже 9-й рік вона у Люблинці біля дочки Галі. Має п’ять онуків, шість правнуків, дуже любить Україну. Каже, що українці кращі за росіян, привітніші, доброзичливіші.
Зараз Зінаїді Федорівні майже 90 літ. Але вона себе глядить. Робить спеціальну зарядку, щоб бути у формі, користується різними кремами і лосьйонами, фарбується.
– Я люблю гарно одягатися, – каже. – Якщо сукня мені не подобається – не одягну. Жінка повинна бути привабливою в будь-якому віці...
Галина ОЛІФЕРЧУК
ПЕРЕДРУК ЗАБОРОНЕНО!
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!