Подружжю волинян загублених дітей повернула полячка
Волинь

Подружжю волинян загублених дітей повернула полячка

22 листопада, 13:28
0
1
Сподобалось?
1

Події Першої світової війни закинули Феодосію та Трохима Барановських з Мизового Старовижівського району у Новосибірську губернію. Разом з ними поїхали і їхні діти Антон та Марія. У 1914 році у Барановських народився на чужині Іванко, а через рік – Тереза. Коли сім’я вирішила повернутися додому, тут уже господарювали поляки.

Дорога була виснажливою. На одній з рівненських станцій в Івана та Терези діагностували тиф. Дітей висадили з потяга і відправили в лікарню, а батьки з двома старшими поїхали додому.

У Мизовому маєток панів Бжестовських був величезним і потребував робочих рук. Але господар майже постійно жив у Варшаві, тож усім управляла пані.

– Вона й допомогла моєму дідусеві та бабусі збудувати хату з кругляків, яку називали чомусь «бункером», – розповідає Петро Барановський. – А оскільки працювали вони в маєтку, то одного разу Феодосія і розповіла Бжестовській про загублених дітей, адже кілька років батьки не знали, де вони, чи живі і як їх розшукати.

На диво, за деякий час пані повідомила найманим робітникам, що її чоловікові вдалося розшукати Терезу та Івана у пансіонаті біля Варшави, а згодом власним коштом доправили їх у Мизове.

– Скільки років жили вони в Польщі, сказати не можу, але Тереза була настільки ополячена, що розмовляла лише польською, – каже Петро Іванович. – Зате вміла пекти дуже смачні булочки та печиво, чому її там навчили. Спочатку дівчина не визнавала навіть матері, бо забула її, тому жила і прислуговувала в маєтку, але іноді провідувала батьків. А з часом і зовсім перебралася до них, на роботу до Бжестовських ходила вже з дому. За хорошу службу пані дала їм теличку, щоб вигодували на корову.

Одного разу Тереза всипала собі в кишеню трохи борошна, а хтось зі служників побачив. Бжестовська покликала дівчину, присоромила, а ще сказала, що при нужді готова дати будь-чого і скільки треба, але крадіжок терпіти не буде. Біля лісу пані збудувала школу, тож Тереза та Іван закінчили там три класи.

Іван, якого пани називали Янеком, служив у Бжестовських кучером до 1939 року, поки не прийшла радянська влада.

– Гарний панський маєток, обсаджений декоративними деревами, з клумбами та доріжками голодні та холодні совєти зруйнували, запаскудили сад, – розповідає зі слів батька Петро. – Пани закопали документи, кришталевий посуд та інше добро, якого в них було чимало, і втекли у напрямку Лукова.

Після війни Іван-фронтовик одружився. Працював різноробочим у Ковелі, ковалем у колгоспі. Мав п’ятеро дітей. І прекрасну до старості пам’ять, але свої роздуми про радянську владу тримав у собі, бо боявся КДБ.

Тереза також вийшла заміж, та доля не подарувала їй дітей, зате жінка дуже любила племінників. Мешкала також у Мизовому і все життя працювала в колгоспі дояркою.

– Бувало, понапікає всілякої смакоти, як ми казали, польської, і роздає людям, настільки мала добру вдачу, – згадує Петро Барановський. – Так склалася доля двох загублених дітей – мого батька та тітки, які повернулися в сім’ю завдяки панам Бжестовським.

Наталія ЛЕГКА


Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!

Читайте також

Увага! Коментарі відсутні! Прокоментуйте першим...

Ваш коментар

Ви погоджуєтесь з правилами коментування.
Реєстрація Вхід
Забули пароль?
Реєстрація Вхід
На ваш E-mail буде відправлено лист з інструкцією
Реєстрація Вхід
Зареєструватися