«Я нарешті зустрів свою сім’ю!» – написав щасливий Андре Вам Бік з Бразилії у соцмережах. Його корені – з волинського села Смідин Старовижівського району. Родина, яка на 85 років втратила зв’язок, лише тепер об’єдналася завдяки наполегливому іноземцеві, закоханому в Україну!
Сім’я розкидана по світу
– Наша родина розкидана по світу, – розповідає Олена Цалай, якій Андре, як виявилося, доводиться племінником. – По татові маємо близьких у Канаді, а по мамі думали, що в Аргентині. А виявилося, не там, а в Бразилії. Ця новина для нас була великою несподіванкою.
Жінка розповідає, що все почалося з оголошення у соцмережах. Хтось розіслав по групах в Інтернеті повідомлення від Андре Вам Біка з Бразилії. Хлопець писав, що має родичів, які виїхали з України у далекому 1935 році. Коли починав пошук, не знав ні адрес, ні прізвищ, ні імен, адже всі документи були втрачені. Надії на віднайдення хоч якоїсь інформації мав мало. Та невдовзі йому стали надходити повідомлення: «Андре, це ми!»
– Але знаєте, він тим листам не вірив, – розповідає його волинська сестричка у четвертому коліні Катя Цалай. – Як нам потім зізнався, їхні оповіді і факти, що знав від прабабусі Тетяни, не співпадали. А вона померла, коли Андре було вісім, тому мав від неї про Україну багато спогадів.
Та врешті спрацювало «сарафанне радіо». Оголошення від Андре випадково потрапило на очі сестрі пані Олени Галі. Вона відгукнулася – і хлопець родину признав! А ще виявилося, що найкращий товариш Андре у Бразилії теж має родину зі Смідина по Цалаях.
Піднялися з біди на картоплі
– Коли він нам надіслав фотографії, одразу помітили, що бабуся Тетяна так схожа на мою маму Марію, – розповідає Олена Василівна. – Вони – тітка і племінниця, бо мама була донькою рідної сестри Тані Євлалії. Ми плакали… Пригадую, мама весь час казала: «От було б добре мати хоч вісточку від них». Думала, чи живі. Так і померла у здогадках.
Цалаї знають про українське минуле своєї прабабусі Тані Козел небагато. Кажуть, виїжджала вона зі Смідина разом зі своїм чоловіком Миколою зовсім молодими. Їй було 23 роки, йому – 25. Діток ще не мали, тож зважилися шукати щастя-долі на іншому континенті. Разом з ними подалася в нелегку подорож ще одна сім’я односельчан. Спочатку родина тримала зв’язок через листування (Таня передавала вісточки сестрі Велці), та потім він обірвався. То й не дивно, адже у Смідин увійшла радянська влада (до 1939-го року ці українські землі належали до Польщі).
Про подальшу долю прабабусі Тетяни та прадіда Миколи розповідає Андре. Як вони спочатку бідували. Спробували зайнятися землеробством – сіяли пшеницю та жито, однак це не давало зиску – ледь зводили кінці з кінцями. А піднялися на картоплі. Коли зайнялися фермерством, стало жити набагато легше.
Самостійно вчить українську і читає газети діаспори
– Мій прадід дуже хотів повернутися в Україну, – написав Андреа Вам Бік. – Його сім’я, яка нині живе у Ковелі, досі зберігає листи та фотографії від нього. Була надія колись побачитися. Прадід шукав можливість повернутися десь у 60-х роках минулого століття. Але це виявилось неможливим. Сім’я вже була велика, мали семеро дітей. Помер прадід до мого народження. А от прабабуся Таня багато мені розповідала. Я чув її гарну мову – вона досі в мені звучить.
Андре почав самостійно вивчати українську. Спочатку дуже допомагав онлайн перекладач, а тепер все рідше ним послуговується, старається писати самостійно. І розмовляти. Бідкається, українська важка для вивчення, зокрема, має багато відмінків, але надзвичайно мелодійна. Та наполегливо тренує у вимові свої «й», «сь» та «ць». Він одразу відмовився від спілкування зі своєю волинською родиною англійською мовою (а це для нього було б значно легше).
– Андре настільки цікавий! – ділиться його сестра Катя зі Смідина. – Він читає українську газету, яку видає діаспора. Розповідає, що подорожує по Бразилії. Там формуються містечка діаспор – українські, німецькі, французькі… Кожен народ собі робив маленьку державу в Бразилії. Він поїздив, пофотографував. І млин, і українську церкву, і магазини з нашими солодощами, вишиванками та намистом. У спілкуванні з ним легко, має хороше почуття гумору, мріє відвідати Карпати й побачити сніг. Він усім захоплюється, особливо нашими гарними сучасними піснями, музикою. Подумала: у нас так мало українців, які люблять Україну так, як Андре.
«Мій обов’язок знати історію предків»
До речі, хлопець неодружений, живе з мамою. За освітою він агроном, але хотів би ще стати офіцером екологічної поліції. Мріє, аби карантин закінчився, й він зміг прилетіти в Україну і все побачити на власні очі, обійняти рідних. А ще хоче знайти собі тут дружину й відгуляти весілля за українськими звичаями – з короваєм.
А поки він замовив собі зі Смідина видання місцевої краєзнавиці про село. Каже, це буде його настільна книга.
– Мене часто запитують, нащо шукав родичів в Україні. Я їм відповідаю: «Щоб знати своє коріння!» Я маю українську кров, і мій обов’язок знати історію своїх предків і шанувати її, – каже Андре. – Я зараз є свідком вільної України, чого прагнули досягти наші предки. Треба пишатися цим!
Він вже готує велику книгу про свій рід. Тепер це для нього – справа життя.
Наталія КРАВЧУК
ПЕРЕДРУК ЗАБОРОНЕНО!
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!