Минає 85 літ від дня народження і 24 роки з дня смерті непересічної людини, публіциста й журналіста найвищого ґатунку, блискучого редактора «Радянської Волині», котрий чверть століття очолював цю газету – Полікарпа Шафети.
Шафета вчив: не залазьте в борги
Я ще довго й довго міг би розсипатися у компліментах, але навряд чи це доцільно, бо люди старшого покоління добре пам’ятають Полікарпа Гервасійовича. Не всі однозначно ставляться до його постаті. А я страшенно щасливий, що він був у моїй долі. Саме Шафета став для мене прикладом у журналістиці, бо вмів писати яскраво, образно, цікаво. А керівник який мудрий! Він постійно повторював: ніколи не залазьте в моральні та матеріальні борги, бо їх обов’язково треба буде віддавати своєю честю і незалежністю. Тепер я те саме повторюю своїм працівникам, синам та онукам.
Так сталося, що зі студентської лави я прийшов зеленим журналістом у «Радянську Волинь». Господи, скільки ж зі мною тут намучилися, доки вивели в люди, чогось навчили. І редактор зокрема. Він не дуже панькався з такими, як я, міг і насварити, і присоромити, і покарати. А як треба було, то й пошкодувати та похвалити. Досі пам’ятаю, що коли я написав статтю «Цукор не для самогону», і окремі думки з неї були використані у постанові ЦК Компартії України, шеф сказав просто й щиро: «Женя, з тебе будуть люди». У мене крила виросли.
Зустріч матерів
А ще ми з Полікарпом Гервасійовичем дуже тішилися однією цікавою історією. Наші матері випадково познайомилися в автобусі. Їхали разом у Луцьк, розговорилися, і одна з них питає:
– Ти куди їдеш?
– До сина, – відповідає інша. – А ти?
– Теж до сина.
– А де твій працює?
– У «Радянській Волині».
– А твій?
– Також у «Радянській Волині».
– А як твого звати?
– Полікарп Шафета. А твого?
– Женьо Хотимчук.
І дві вдовиці почали розказувати, як трудно ростити сиріт. Мама Полікарпа Гервасійовича – у важкі післявоєнні літа, моя – у нелегкі п’ятдесяті та шістдесяті.
Мені часто на згадку приходять різні редакційні історії, будні. У незабутній «Радянській Волині» я працював без малого десять літ. То були прекрасні часи. Усі ми захоплювалися вмінням шефа підбирати теми для нас. А які він придумував заголовки!
У квітні буде 25 літ, як я редагую газету «Вісник+К», але й досі часто ловлю себе на думці: а що про той чи інший матеріал сказав би шеф. Мене іноді підлеглі також так називають, але я ж то добре розумію, як мені до нього далеко.
Скільки б ще міг зробити на цій землі Полікарп Гервасійович, скільки написати блискучих статей, та він пішов від нас назавжди всього у шістдесят один рік. Кажуть, коли помирає людина, на небі згасає зірка. Переконаний, що зі смертю Шафети зникла дуже яскрава зоря, а може, ціла галактика. Вона обігріла нас, його сподвижників, учнів, котрі віддають її тепло, світло людям повсякдень і повсякчас.
Євген ХОТИМЧУК
учень Полікарпа Шафети,
шеф-редактор газети «Вісник+К»
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!