Волинянка Наталія Мартинюк за освітою реабілітолог, працювала в центрі для діток з інвалідністю. Вона постійно бачила хворих малюків і їхніх виснажених мам, які, як правило, залишалися одні зі своєю дитиною, без підтримки батька. Поки Наталія займалася з дітками, ці мами засинали, сидячі на кушетці. Їй було шкода цих жінок навіть більше, ніж дітей. Тоді Наталія і гадки не мала, що чекає на неї…
Відмовила від аборту незнайому жінку
День 11 років тому наша героїня пам’ятає в деталях. Тоді вона жила у Нововолинську. «Як хочеться, щоб це була дівчинка», - вагітна на 20 тижні Наталія на крилах щастя і мрій поспішала на УЗД. Синочка вона уже має, а так хочеться ще донечку, робити їй зачіски, купувати гарні платтячка, а ще… «У вас є діти?», - лікарка УЗД своїм запитанням різко повернула жінку із мрій у реальність. Як виявилося - у страшну реальність. «У вашої дитини немає шансів на життя. Вам потрібно їхати на обстеження до Луцька. Якщо діагноз підтвердиться, не варто зволікати, бо термін великий», - не вгавала лікарка. Під не варто зволікати розумілося якнайшвидше зробити аборт. Спочатку Наталія надіялася, що це якась помилка, але і в Луцьку діагноз підтвердився – у дитини діагностували полікістоз нирок інфантильного типу. За прогнозами медиків немовля могло прожити максимум кілька тижнів.
Лікарі в один голос радили переривати вагітність, мовляв, є загроза і життю породіллі, бо дитина будь-якої миті може померти внутрішньоутробно. «У найкращому разі вона таки народиться, але помре в муках», - ці слова Наталія почула від лікаря УЗД, дуже відомого в Луцьку. Розбита і знесилена подібними вироками, вона ледь жива поверталася додому, міцно обіймала синочка Марка. Їй було так лячно. З одного боку - не хотілося, щоб він залишився без мами. Але і життя всередині себе вона перервати не могла. Писала численні відмови. Медики мало пальцями у скронях не крутили, і лише один лікар акушер-гінеколог підтримав її тоді і з розумінням поставився до її рішення зберегти малюка. Але про нього – пізніше.
Одного дня в черзі до кабінету лікаря-гінеколога, де Наталія мала написати чергову відмову від аборту, вона познайомилася з молодою вагітною жінкою. Та, як виявилося з розмови, яка зав’язалася між ними, хотіла зробити аборт, але її лікарі, навпаки, переконували не робити цього. Що її дуже злило і цим вона поділилася з Наталією. «А я дуже хочу свою дитину, але лікарі говорять, що шансів немає», - відповіла Наталія свої новій знайомій. «Співчуваю, - видавила з себе та. – Я не така погана, як ти думаєш. Просто дитина зараз не входить у мої плани. А ще вона – нагадування про неадекватного чоловіка, який спаскудив моє життя». Раптом Наталію осінило: «Але ти можеш народити, а я вдочерю її. Ти не хочеш маля, а моя донечка не має шансів на життя. Не роби цього гріха. Ти все життя шкодуватимеш про це». Нова знайома Наталії тоді так і не потрапила на прийом до лікаря. Вона витерла сльози, які раптово виступили на її обличчі, і пішла зі словами: «Мабуть ти маєш рацію. Мені ще треба добре подумати». А Наталія і далі продовжувала чекати біля кабінету лікаря. Але, попри власний біль, на серці стало так тепло і спокійно…
«Те, що ваша дитина жива, – виняток із правил»
Пологи почалися раніше спланованого на кесарський розтин терміну. На цей світ з’явилася маленька людина і одразу почала боротися за своє життя у реанімації, куди її одразу забрали від мами. У неї був дуже великий животик. Цілий місяць Наталія не могла годувати донечку грудьми, але вона старанно зціджувалася, аби зберегти їй своє молоко. І жінці це вдалося. Минали дні, тижні, Наталію з донечкою виписали додому. Йшли місяці, потім роки, а «пророцтво» лікарів про неминучу швидку смерть дитини, так і залишилось десь витати в повітрі. А скільки матерів послухалися цих «пророцтв»? Питання риторичне…
Наталія з Анною, так вона назвала свою донечку, поїхали в Ізраїль на обстеження. Там в клініці, побачивши дівчинку і її діагноз, і те, що вона жива, лікарі пояснили так: «Це виняток із правил». Та додали, якби Наталія вагітною була їхньою пацієнткою, вони б теж однозначно наполягали б на перериванні вагітності...
Анна зовні була, як усі діти, щоправда, мала дуже великий животик. Пішла ніжками у 2 роки. І перше, ніж почати говорити, вона навчилася малювати! І чим більше вона росла, тим більше не розлучалася з пензликом. Навчалася дитина на дому. Бо колектив ніс у собі ризики, що вона підхопить якусь інфекцію, а з її діагнозом це було неприпустимо. Дівчинка має інвалідність і перебуває на обліку в Італії у центрі пересадки нирки.
Найкраща подруга Анни – дівчинка з ДЦП на інвалідному візочку - Даринка. Вона малює ротиком, а наша маленька героїня їй допомагає, домальовує різні детальки. Ще Анна мріє бути дизайнером і створювати одяг для жінок. Наталія теж, як і її донечка, почала створювати картини. Раніше не мала на це часу. Але сталося, як у тій приказці: «Не було б щастя. Та нещастя допомогло».
- Свою нинішню виставку (вона розташована у луцькому ЦУМі на 4 поверсі, - авт,) я назвала «Луцьк навчив малювати картини». І це не просто так. Я була вчителем християнської етики у приватній школі. Три роки тому сталася біда. Я Анною переходили дорогу на переході на проспекті Волі в Луцьку, машини зупинилися, а один джип не зупинився, мчав на швидкості і збив нас. Анна отримала легкий забій і психологічну травму. А в мене був компресійний перелом ноги, довелося нарощували кіску, плюс струс мозку і часткова втрата пам’яті. Три дні я провела у реанімації. Потім заново довелося вчитися ходити. Я досі терплю біль і вчуся з ним жити. Найбільшою підтримкою тоді для мене став син Марк. Він взяв на себе усю роботу по дому, приготування їжі та догляд за сестричкою, попри те, що тоді йому було всього 11 років. Він дуже рано подорослішав. Ще коли лежала в лікарні, мені всі чомусь носили папір і фарби. І в знак подяки тим людям, які мені допомагали, я почала малювати для них картини. А таких людей було досить багато. Приміром, мама моєї учениці – адвокат, безкоштовно взялася надавати мені свої послуги. Поступово мене затягнуло в арт-терапію, я почала її вивчати. Я помітила, що коли малюю, у мене нічого не болить. Закінчила навчання на арт-терапевта. Маю власну арт-студію в Рованцях (біля Луцька, - авт.), де безкоштовно займаюся з особливими дітками, - розповідає Наталія.
Анна з Даринкою
«Не говори дурниць! Я – Боже чудо!»
Зараз Анні 11 років. Вона стала справжньою красунею. Її картини купують за кордоном, постійні покупці з нетерпінням чекають її нових шедеврів. Один чоловік з Бельгії колекціонує її картини. Ще у неї є постійні покупці у США, Польщі. А Наталія видала книгу, де описала усе про Анну і про диво, яке зробив Бог з її донечкою. Називається вона - «Не говори дурниць! Я – Боже чудо».
- Це – слова Анни. До нас в Луцьк приїжджав відомий кардіолог з Києва. Тоді донечці було років 4. Вона була змучена обстеженнями і ніяк не давалася зробити УЗД. Тоді ця лікарка каже мені: «Мамо, зробіть щось з дитиною, ви бачите яка вона у вас складна». На що Анна їй відповіла: «Сама ти складна. Не говори дурниць. Я – Боже чудо!». Всі затихли, дехто засміявся, я попросила вибачення у лікарки, але вона і сама сміялася. Ніхто не очікував почути таке від малої дитини. Книга перекладена 4 мовами, - додає Наталія.
Дуже теплі спогади у Наталії і нині покійного волинського лікаря Миколу Цюха .
- Це лікар з великої букви. Коли у донечки стало запалення і вона горіла в температурі, він робив їй УЗД, я плакала, а він по-батьківськи заспокоював і підбадьорював. Я завжди старалася з донечкою потрапити саме до нього на прийом, - додає наша героїня.
А тепер повертаємося до лікаря акушер-гінеколога, якого ми згадували на початку розповіді і який особливо підтримав Наталію у її рішенні не переривати вагітність. Це – Роман Савка, який і нині продовжує допомагати з’являтися на світ новим життям, тільки уже в перинатальному центрі у Луцьку. Саме йому Наталія першому подарувала книгу про свою донечку. «Це книга по те чудо, в яке ви колись повірили», - сказала вона йому.
А ще вона мріє подарувати книжку і тому лікарю, який тиснув на неї, аби вона зробила аборт. І сказати: «Це книга про те чудо, якого б могло не бути, якби я вас послухалася»…
Ірина Бура
ПЕРЕДРУК ЗАБОРОНЕНО!
Книгу «Не говори дурниць! Я – Боже чудо!» можна придбати в Луцьку в магазині «Художник», що на вулиці Лесі Українки і в Крамниці мистецтв на Волі, 12. Або замовити безпосередньо на сторінці Наталії Мартинюк у Фейсбуку - NatiMart. Studio
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!