Бізнес-леді з Волині перед новим роком стала мамою 5-ом сиротам
Волинь

Бізнес-леді з Волині перед новим роком стала мамою 5-ом сиротам

7 січня, 17:47
0
1
Сподобалось?
1

Ковельський приватний нотаріус Наталія Козоріз ще змалку вирішила, що у житті вона досягне всього сама. І зробила це! Ще й чудово зуміла поєднати кар’єру з народженням двох донечок, як то кажуть, для себе. І коли, здавалося, мала вже все, про що мріяла, ця успішна і незалежна бізнес-леді вирішила, що новозбудований дім надто великий для її сім’ї, тож взяла на виховання ще п’ятеро сиріт! Вони прийшли у дім пані Наталі якраз під новорічну ніч, 31 грудня, десять років тому…

Почула про покинутих дітей – і забрала

Ми спілкуємося з пані Наталією у неї на роботі – в нотаріальній конторі. А якщо точніше, в офісній їдальні, яка у навчальний період перетворюється на таку собі перевалочну базу між школою та численними гуртками. Підпирають стіни різнобарвні рюкзаки, сумки з перевзувним, папки з малюванням. На столі біля мікрохвильовки – купа баночок та лоточків з обідом.

– Як там у школі? Що ти будеш їсти? Не хочеш суп? Ну добре, розігрій собі плов, – по-діловому звично і швидко «розбирається», годує і відправляє вона свою дітвору по гуртках.

Пані Наталія згадує події десятирічної давнини з усмішкою. Доля втрутилася чи так воно мало бути, але одного дня вона зустріла свою знайому з управління сім’ї та молоді. Та жінка пожалілася, що йде із судового засідання, і душа плаче: позбавили пияків батьківських прав, вилучили п’ятеро дітей. Чергові сироти при живих батьках, яким одна дорога – в інтернати.

– Знайома ще щось говорила, а мене ніби хвилею обдало. Ясно і чітко я зрозуміла: буду брати саме цих дітей! – згадує Наталія Степанівна. – На той час старша дочка Дарина вже вчилася на юрфаці у Чернівцях, а ми залишилися із Соломією удвох, вона тоді в садок тільки пішла. Подумалося, що будинок, який я збудувала аж на три поверхи, надто великий для нас. Пам’ятаю, як передзвонила дочці, зізналася, що хочу взяти купу дітей. А вона мені: «А чого це ти хочеш? Це ми хочемо!». Отак у нас з’явилося п’ятеро дітей: Марійка, Павло, Петрик, Інна і Богдан. Найстаршій – 14 років, найменшому – 10 місяців.

Перші два рочки їв, як дорослий чоловік

Попервах все було просто супер. Можна собі уявити – діти ніби в казку потрапили. Нова мама одразу завезла їх у Грецію на відпочинок, а звідти, як кажуть, «з корабля на бал» – в Крим на море. Потім був «Артек» для хлопчиків, поїздка Петрика у Німеччину, а ще сімейні виїзди у Чернівці, Київ, у Карпати на лижі. Але разом з тим почали виникати й проблеми...

– Старші діти нічого не вміли і не хотіли, – згадує пані Наталя. – У Марійки був перехідний вік. Нервів попсувала. Вимагала, кричала, істерики влаштовувала. Те вона робити не буде, а те – «йди і сама роби, як тобі треба!». 12-річний Павлик та 10-річний Петрик звикли байдикувати. Тож спочатку ми вчилися вчитися. Живучи з батьками, вони мусили виживати, тому робили це, як вміли: обманювали, дурили, крали.

Приміром, захотіли ходити на бойовий гопак – записала. Через якийсь час стало важко, тренер вимогливий, і почалося ниття: «Не хочемо, не будемо». Е ні, кажу, почали – мусите закінчити. Ніби заспокоїлися. Сама їх підвозила на машині під ґанок спортшколи. Якось вирішила познайомитися з тим тренером, і що чую: мої хлопці вже три місяці на тренуваннях не з’являлися! Починаю з’ясовувати, а вони: «Чого пристала?!». Інна, Богданчик – це діти, які народилися вже у повністю деградованих батьків. Їх занедбали та покалічили до такого стану, що обоє тепер мають інвалідність і жити самостійно не зможуть. Що з ними витворяли, я можу лише здогадуватися. Вірите, Бодя перші два роки свого життя їв, як дорослий чоловік! Ніби наїдався на майбутнє, бо раптом його наступних кілька днів не погодують.

– Рідних батьків не згадували?

З дітьми на пргулянці

– Марійка і хлопці – періодично. Вони чомусь запам’ятали їх ще не зовсім спитими, тому іноді могли сказати щось типу: «Ой, сьогодні борщ такий же смачний, як варила мама». Якось побачили, що я купила собаці ліверну ковбасу, і як накинулися на неї: «Це ж найсмачніша ковбаса на світі! Мама нам купляла!». І я точно знаю: вони чекали, що одного дня батьки протверезіють і заберуть їх додому. Лише після того, як ми поїхали у село, де вони жили, постояли біля їхньої хати, а мама з татом навіть носа не показали – діти похнюпилися. Адже подивитися на них висипало пів села, але тільки не рідні люди. І увечері я вперше почула від них: «Ми нарешті зрозуміли, що батькам не потрібні».

«Блудним сином» став Павлик

Відтоді минуло десять літ. Пані Наталія з радістю показує мені домашні відео та фотографії: на них разом відпочивають, веселяться і навіть щось будують. Помічаю – родина явно побільшала.

– Нас тепер дев’ятеро у хаті! – хвалиться. – Школяриків моїх ви вже бачили: 13-річні Соломія з Інною та 11-річний Бодя. Ходять на всі гуртки та секції, розвиваються. Повернулася і тепер працює зі мною старша дочка Дарина з нареченим Юрою. Марійка минулого року вийшла заміж, і тепер вони із Сашком бавлять малюка. Так що я вже бабуся! До речі, зяті у мене – бомба! Обидва мають золоті руки: столярка, електрика, садівництво – все вміють! Відремонтували мені вбитий дітьми дім, кухню в офісі зробили. На Світязі біля будиночка бруківку поклали. А тепер доводять до пуття дім у Колодяжному, який я збудувала для Марійки з Інною та Боді. Меншим двом все життя потрібна буде опіка – то так вирішили зробити. А оце наш Петрик, який гарний курсант! Закінчив військовий ліцей, добре здав ЗНО і сам поступив у Державну прикордонну академію України у Хмельницькому. Зараз на четвертому курсі, отримує стипендію. Вибиваю йому квартиру через програму для сиріт. Але якщо не вийде, то і так щось куплю. Аби визначився, де працюватиме і житиме.

Отакий тепер Петрик

І лише коли заходить мова про Павлика, Наталія Степанівна смутнішає. Вчитися не хотів, ЗНО провалив. Правдами і неправдами мама прилаштувала його на платне відділення військового училища на пожежника. Але і звідти його відрахували: з 16 предметів 14 не здано.

– Я його тягнула до нормального життя, скільки мала сил, – каже пані Наталія. –  Але коли він покинув навчання, а вдома у нас потягнув гроші, я його попросила йти на свій хліб: самостійно працювати, оплачувати житло. Тепер ми майже не спілкуємося, чую від дітей, що десь у Рівному живе. Якось приїжджав на кілька днів погостювати до братів-сестер. Увечері його провели на поїзд, а зранку виявили, що зник мій планшет, мобільний телефон Інни і так всього потроху…

Цікавлюся планами своєї співрозмовниці.

– А я ще не жила, до речі. Я тільки вчилася жити. А тепер планую пожити для себе. Це мені і всі діти нещодавно на день народження побажали. Мовляв, я їх вивчила, виростила, тепер і за себе час подумати, плече надійне знайти…

Мирослава КОСЬМІНА

ПЕРЕДРУК ЗАБОРОНЕНО!


Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!

Читайте також

Увага! Коментарі відсутні! Прокоментуйте першим...

Ваш коментар

Ви погоджуєтесь з правилами коментування.
Реєстрація Вхід
Забули пароль?
Реєстрація Вхід
На ваш E-mail буде відправлено лист з інструкцією
Реєстрація Вхід
Зареєструватися