Марія Янко 26 січня святкуватиме 95-літній ювілей. Вона народилася в селі Партизанське Ковельського району в бідній багатодітній сім’ї. Коли німці вивозили Марію на примусові роботи, її тато з переживання зомлів.
– Важко було працювати в німця, – пригадує бабуся. – Завезли мене аж у кінець Німеччини, в село Гаттервістінґ, біля Ольденбурга. Доїла 25 корів, мила бідони, ходила в гумових чоботях по пояс зарошена в росі, бо переганяла худобу по черзі із загону в загін. Якось я доїла корову – стала бомбити американська авіація. Тоді забило корову, а я залишилась жива. А, бувало, повітряна тривога, всі ховаються у бомбосховище, а мене ніхто і не зве. Нікому за бранку голова не боліла.
Остарбайтерів звільнили американські солдати, які добре ставилися до українських дівчат. Один, почувши, що Марія розмовляє українською, підійшов до неї і запитав, звідки вона.
– Яка то радість була почути рідну мову на чужині! – пригадує Марія Янко. – Його батьки родом із Горохова і ще до війни емігрували в Америку. На прощання дав мені шоколадку і дещо з харчів.
Додому верталася Марія разом із подружкою з сусіднього села. Везли їх, як худобу. Дівчата побачили, що проминули Голоби, а поїзд не зупинився. Це ж та зупинка, на якій треба виходити!
– Я зрозуміла, що нас везуть кудись далі, може, і в Сибір, як «німецьку підстилку», – з сумом розповідає Марія Янко. – То коли між Рожищем і Переспою поїзд стишив хід, я вирішила, що треба вискакувати на ходу. Стала вмовляти подругу, а вона – боїться. Тоді я викинула чемодани і силою випхала Ольгу з вагона. За нею вискочила і сама: дуже побила ноги. Але бажання добратися швидше додому додавало нам сили.
Після війни Марія Янко вийшла заміж за односельчанина Івана, народила дочку Олену, біля якої доживає віку. Трудилася в торгівлі 63 роки, нагороджена відзнакою «Відмінник радянської торгівлі».
Галина ОЛІФЕРЧУК
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!