Німець приїхав у волинську глибинку просити руки коханої
Волинь

Німець приїхав у волинську глибинку просити руки коханої

21 січня, 17:08
0
0
Сподобалось?
0

Їхнє знайомство варте кадрів романтичного фільму: він побачив у столичному натовпі дівчину у червоній сукні і не зміг відвести від неї очей. Вони зустрілися поглядами, розсміялися і пробалакали чужою для обох мовою кілька наступних днів. Вони зуміли збудувати стосунки, яким не страшні ні локдауни, ні кордони, і створити сім’ю на засадах взаємоповаги, порозуміння і любові.

Історію кохання володимирчанки Марії (дівоче прізвище Калашнюк) та її чоловіка Яна, уродженця Німеччини, розповідає видання Слово правди.

Так розпорядилися Доля, Всесвіт чи Бог

Їхнє знайомство було настільки випадковим, що інакше, ніж втручанням якоїсь вищої сили, його складно пояснити. Але почалося все з того, що німецький адвокат Ян Фон Айє вирішив приїхати до Києва.

“Я завжди цікавився Східною Європою, але ніколи тут не бував, – розповідає він. – Торік навесні вирішив помандрувати в ці краї. Вибирав спонтанно, і зупинився на Україні. Спершу думав полетіти в Одесу, до моря. Але вирішив, що найкраще пізнавати країну з відвідин столиці. Спланував мандрівку на 5-6 днів. Ранок першого дня присвятив відвіданню визначних місць, в обідню пору був на Майдані Незалежності. І от бачу: переді мною стоїть гарна дівчина в червоній сукні. Вона мені дуже сподобалася, ми зустрілися поглядам…» «А з моєї точки зору виглядало це так: приємний молодий чоловік намотує круги довкола мене і усміхається, – додає Маша. – Це було кумедно. Ми обоє розреготалися і заговорили. Усе сталося абсолютно випадково».

Ян запитав, чи дівчина може показати цікаві місця у Києві, які люблять місцеві жителі, і Марія погодилася. Тому на першій зустрічі Ян розпитував, зокрема, про податкову систему в Україні, а Маші доводилося пояснювати це англійською, якою володіла не настільки добре, як зараз. Та порозумітися їм вдалося із першого дня.

На кожен із тих днів, які Ян був у Києві, Маша, котра керує творчою студією “Бегемот Нося”, мала певні плани – воркшопи, заняття, зустрічі з друзями. Але вони, без жодних дій з її боку, скасовувалися чи переносилися. “Так, наче сам Всесвіт втрутився”, – сміється дівчина. Зауважує, що весь цей час спілкувалися як приятелі, без жодного натяку на романтику. В останній день київських вакацій, сидячи біля Дніпра, споглядаючи вогні вечірнього міста, Ян зізнався, що не хотів би, щоб ця історія просто так закінчилася. “То давай не будемо її закінчувати”, – сказала Маша.

І щойно повернувшись до Німеччини, Ян забронював квитки, аби на наступні вихідні знову бути в Києві.

А вже через кілька зустрічей запропонував разом полетіти в гості до його батька, який емігрував у Тайланд. “Я відповіла – гаразд, але в мене теж є тато, тому спершу ти маєш поїхати до нього і попросити дозволу на таку подорож”, – розповідає Маша. “Мені це здалося трохи старосвітським, коли повнолітня дівчина запитує в батьків про дозвіл на поїздку. Але якщо для Маші це важливо, то без проблем”, – згадує Ян. “Для мене це був гарний знак, що він легко погодився поїхати в українську глибинку і поспілкуватися з моїми батьками. Отже, він ставиться до стосунків серйозно і відповідально”, – пояснює Маша. Ян приїхав до Володимира, якраз на День міста. Знайомство минуло вдало. “Я, щоправда, все перекладала, бо батьки англійської не знають. Але Ян сказав мамі “дякую, дуже смачно” – і цим підкорив її”, – сміється Маша.

У неї також склалися гарні стосунки із Яновим батьком, який живе з дружиною в Тайланді, і з мамою, яка мешкає в Німеччині і дуже тепло та гостинно приймає українську невістку.

Завдяки своїм почуттям вони стерли мовні бар’єри і пройшли випробування весняним локдауном. Найсуворіший карантин Маша разом з батьками провела в селі, з поганим зв’язком, практично без інтернету. Але навіть там знаходила можливість поспілкуватися з коханим. А минулої осені Ян і Маша одружилися.

Правила життя інтернаціональної сім’ї

Подружжя Маші і Яна вирішило не обмежувати себе кордонами однієї країни, а будувати інтернаціональну сім’ю. “Я давно зрозумів, що не хочу все життя прожити в Німеччині, – пояснює Ян. – Тож зараз частину часу плануємо жити в Україні, мені дуже подобається Київ. Вдома не зовсім до душі нинішній курс країни, хочеться більше свободи, можливостей вирішувати самостійно, куди і як рухатиметься життя, більше власної відповідальності. Мені не до душі, що все вирішує уряд, який вибирав не я, а мої співвітчизники-пенсіонери”. 

Ян з дружиною також зацікавлені в міжнародному житті, можливо, навіть десь у середземних країнах або у східних, без прив’язки до одного дому, місця. Але зараз їхні домівки – це Німеччина й Україна.

Сімейною мовою спілкування у подружжя так і лишатиметься англійська, хоча Маша вивчає німецьку, щоб здати обов’язковий тест для дозволу проживання в країні, а Ян потроху вчить українську.

Особливість міжнародного способу життя й є те, що певний час доводиться проводити порізно. Однак стосунки на відстані не засмучують і не лякають. «Для мене це не складно, – запевняє Маша. – Маю цікаве життя – студія, багато друзів, в Яна теж є робота, він багато читає, має класних товаришів".

Гостини без гостинців і заморожений борщ

Попри стереотип, що будувати стосунки представникам різних націй складно, для них культурні відмінності не дуже відчуваються. Мабуть, тому, що і Маша, і Ян – сучасні, молоді, відкриті до світу люди. Але, зізнаються, кожен помічає певні незвичні детальки у культурі іншого.

«В Україні мене трохи дивує, що люди набагато раніше одружуються, народжують дітей, ніж в Німеччині. За німецькими мірками Маша – дуже юна дружина. Водночас маю відчуття, що цінність родини, сімейної підтримки тут міцніша», – ділиться спостереженнями Ян.

Маша відзначає, що німці делікатніше ставляться до приватного простору і, прийшовши до тебе додому, в жодному разі не зазирнуть, наприклад, у твою спальню. Також дивує, що коли в Німеччині запрошують на каву, то це буде саме кава, максимум – якесь печиво до неї. І, звісно, розмова. А в нас обов’язково для гостей готують різноманітне пригощання. Так само там не прийнято йти в гості з гостинцями, що для українців незвично: як то так, з порожніми руками?

«Хочемо брати церковний шлюб, у православній церкві – бо для мене це дуже важливо. Водночас мій чоловік належить до іншої конфесії, тому більшість наших церковних ритуалів йому незрозумілі. Все це будемо пояснювати і проговорювати, – каже Маша. – Але мені подобається, що Ян до всього відкритий, життя сприймає як велику і цікаву пригоду. Відколи ми разом, жодного разу не сварилися».

Повага до інтересів, прагнень і бажань одне одного, – міцний фундамент їхніх стосунків. Це проявляється і в дрібничках. Тому коли Маша захоплюється квітами з крамнички, Ян сприймає це як місію до виконання – і вже за кілька днів вони стоять у неї на столі. Вона ж, знаючи, що чоловіку дуже подобається українська кухня, у кожен приїзд до Німеччини варить каструлю борщу. Ян його заморожує окремими порціями, а потім розігріває і смакує стравою, яка має особливу цінність, адже зроблена з любов’ю.

Віталіна МАКАРИК.


Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!

Читайте також

Увага! Коментарі відсутні! Прокоментуйте першим...

Ваш коментар

Ви погоджуєтесь з правилами коментування.
Реєстрація Вхід
Забули пароль?
Реєстрація Вхід
На ваш E-mail буде відправлено лист з інструкцією
Реєстрація Вхід
Зареєструватися