На Волині чоловік носить хвору на ДЦП дружину на руках і доглядає двійко їхніх діток
Волинь

На Волині чоловік носить хвору на ДЦП дружину на руках і доглядає двійко їхніх діток

30 січня 2021, 17:29
0
1
Сподобалось?
1

«Вісник+К» уже писав про неймовірну долю Тані Дмитрук із села Шменьки Ратнівського району, що на Волині. Чимало випробувань випало на її життєвому шляху. Від народження поставили страшний діагноз – дитячий церебральний параліч. Дівчина завжди була обділена любов’ю і турботою та дивилася на цей світ з маленького віконечка старенької бабусиної хатинки. І так, майже не виходячи з неї, вона зустріла велику любов – свого чоловіка Сашу. Відтак стала щасливою жінкою та мамою.

Неходячу дівчинку доглядала бабуся

До дев’яти років Таня ще могла сяк-так переступати своїми хворими ніжками. І нині голос тремтить при згадці, як важко давався їй кожен крок, який страшний біль терпіла! Та лікарі і різні знахарі, до яких дівчинку возила мама, давали надію: вона зможе ходити. І мала Таня вперто щодня, зціпивши зуби, ставала на ноги. Та з народженням молодшої сестрички мама все менше уваги стала приділяти старшій дитині. У ті роки більше тепла і турботи хворій дівчинці давала старенька бабуся. Потім до них у хатину прийшла жити й сестра. Бідували страшно. У Тані навіть інвалідного крісла не було. Бабуся спочатку зробила внучці «ноги» з дитячої коляски, а потім відшукала у Заболотті дуже старий незручний візок, у якому дівчина сиділа майже до 20 років. Найбільшим ударом стала смерть старенької. Немічна дівчина залишилася сама у ветхій хатині із сестрою, яка тоді ходила у сьомий клас. Тож ця дитина змушена була і дрова рубати, і по господарству поратися, і Таню в інвалідному візку доглядати! Та, як кажуть, світ не без добрих людей. Досі теплим словом жінка згадує завідувачку клубу Ніну Жигаревич та покійного Григорія Горобця, який працював у Ратнівській адміністрації. Завдяки їм дівчатам було що їсти і чим хату опалити. І саме у цей час Таня познайомилася із Сашею. Він приїхав до тітки в гості з Криму. 

Одружилися після п’яти років листувань

Сказати, що це була любов з першого погляду, не можна. Кілька зустрічей, душевних розмов і п’ять років листування. Таня писала про те, як живе, про що мріє. І ці прості слова чимраз глибше западали хлопцеві в серце. Йому так хотілося зігріти теплом зранену душу дівчини. А коли знову приїхав у Шменьки, найперше побіг на побачення до Тані. Тоді-то до них дійшло, що у них – любов. Хоч багато людей у селі їхніх стосунків не розуміли.

– Чого тільки про мене не говорили! – сумно усміхається Саша. – І що в тюрмі сидів, і що хочу на ній женитися, повезти в Крим, а дорогою викинути… Ніяк не могли повірити, що здоровий хлопець може одружитися з дівчиною у візку. Чогось не розуміють люди, що я її просто люблю. І ноги у жінці не головне. Вона дуже хороша, мені з нею добре.

Їхні почуття пройшли випробування часом. Таня і Саша разом уже 16 років. Вся робота на городі і в хаті – на чоловікові. Він до цього звик і не нарікає.  

– Не кожній жінці так щастить, що чоловік її на руках носить. Мій Саша все вміє і встигає, – хвалиться Таня. – Він і закрутки на зиму робить, і торти пече. А який плов у нього! Мене, щоб не нудьгувала, навіть хрестиком вишивати навчив. Сам дуже гарно це робить…

Саша, слухаючи дружину, тільки скромно усміхається. Найбільше ж він хотів здійснити Танину мрію: поставити її на ноги. Возив по лікарях, навчився сам робити ванни, масажі, оскільки на професійних реабілітологів не було грошей. Все марно – час, аби щось змінити, втрачений.

Тішаться двома дітками

Зате здійснилася інша мрія подружжя – народити діток. До неї вони йшли дуже довго і важко. Першу свою дівчинку, Богданку, втратили – померла одразу після народження. Попри застереження лікарів, Таня зважилася на другу вагітність. За всі її муки і страждання Бог подарував синочка Сашка. І хоча татові з його появою додалося турбот (це ж йому треба було дитинку купати, гуляти, вночі вставати, на руках носити!), але вони були в радість.  

А 30 жовтня минулого року їхнє щастя подвоїлося – у Дмитруків народилася дівчинка.

– УЗД не показувало, хто у нас народиться. Мав бути сюрприз. Але малий Сашка вже з перших місяців запитував: «Як сестричку назвемо?» Як знав? – усміхається Таня, ніжно поглядаючи на донечку. – Він для неї й ім’я вибрав – Мілана. 

Синок у п’ять років став ходити у садочок. Там любить гратися з дітками. Але увечері поспішає додому, до маленької сестрички. Хоч спочатку, зізнається Таня, трохи ревнував – вся увага батьків була ж його, а тепер її доводиться ділити.

– Але коли сестричка плаче, перший біжить до ліжечка, – щасливо усміхається мама.  

Таня дуже вдячна лікарям Ратнівської лікарні Анатолію Омелянчуку, Ілоні Яремі, Ярославу Мельнику, які разом з нею пройшли складний шлях до її материнства і постійно підтримували.

І якщо менший Саша копія свого тата, то Мілана більше подібна до мами. Принаймні так каже Саша-старший. А Таня запевняє, що Мілана, то подарунок, який вона сама собі зробила на сорокаріччя. 

Наталка СЛЮСАР

ПЕРЕДРУК ЗАБОРОНЕНО!


Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!

Увага! Коментарі відсутні! Прокоментуйте першим...

Ваш коментар

Ви погоджуєтесь з правилами коментування.
Реєстрація Вхід
Забули пароль?
Реєстрація Вхід
На ваш E-mail буде відправлено лист з інструкцією
Реєстрація Вхід
Зареєструватися