Нацгвардієць військової частини міста Луцьк Олександр Хомич поділився спогадами про війну та розповів, чому вирішив стати на захист української держави.
Історію бійця розповіли на сторінці військової частини Національної гвардії України міста Луцьк у Фейсбуку.
Вісімнадцятирічним його призвали в армію. Майдан, який бачив на власні очі, а згодом і початок бойових дій на сході України, остаточно вплинули на вибір хлопця. Саме тоді вирішив: буде військовим. Навесні 2013 року отримав повістку та пішов в армію.
«Служба мене загартувала. У 2014 році почалась війна. В Україні почав діяти особливий період. Строк служби збільшився. Тоді нікого на «дембель» не відпускали – ні контрактників, ні строковиків. І ніхто чітко не міг сказати, що ж буде далі. І хоч був ще зовсім молодий, але уже тоді розумів, що відбувається в країні. Не міг спокійно дивитися на все. Тоді й вирішив – я буду захищати Україну, бо ж ніхто інший за нас це не зробить», - розповідає Олександр.
На той час солдатам, які переслужували встановлені терміни, почали надавати відпустки. Олександр Хомич поїхав додому до Луцька. У військовій частині 1141 були вакантні посади. Через два тижні Олександра перевели служити у рідне місто. У січні 2015 року він підписав свій перший контракт. А у травні у складі резерву військової частини вирушив на Схід.
«Було страшно, бо не знав, що до чого, куди попадеш. А ще ходили лякали, що їдемо «на передок», а там стріляють, капєц. Збирали речі з усіх-усюд. Суттєво допомагали волонтери – змінна форма, бронежилети. На той час забезпечення військ слабеньке ще було. У перші ротації у 2014 наші хлопці їздили без засобів бронезахисту. На той час ми були забезпечені тільки бронежилетами «Кора», які захищали тільки від колюче-ріжучої зброї. Це вже потім на видавали «Корсари». Форму діставали через волонтерів. У всіх була різна: німецька, британка, пікселька», - ділиться спогадами гвардієць.
Виконували завдання на перехресті доріг населених пунктів Золоте-Новотошківка-Гірське Луганської області. Завдання полягало у несенні служби на блокпостах: перевіряли машини, людей. Перший місяць було відносно спокійно. Пізніше по-справжньому відчув, куди потрапив.
«Перший вечір, коли почався обстріл, не забуду ніколи. Наші позиції знаходилися посеред поля. Неподалік розташовувались айдарівці, Збройні сили (хоча якщо взяти по прямій, то від нас до лінії розмежування кілометрів 7 було). Я зайшов до товаришів з Айдара, а перед тим у них саме пройшла ротація, ми розговорилися. Темно вже було, година 12 ночі. І тут дивний свист: «Ф-ю-ю-ю-ю-х!» А до цього ж нічого такого не було. Сєпари знали про ротацію, певно хтось зливав інформацію. Одразу всі давай розлітатися хто куди, попадали на землю. Воно свистить, а ти так летиш, що й того броніка на собі не відчуваєш! Тільки й чуєш: «Ба-ба-а-а-а-х!» Вони лупили, я думаю, цілилися по наших позиціях, але пішло трохи в посадку, метрів 50 в сторону. Дякувати, усі лишилися живими. З того часу зрозумів, що зовсім не рай тут», - пригадує Олександр Хомич.
Гвардієць переконаний, коли далеко відірваний від дому, знаходишся під обстрілами, починаєш цінувати життя, дружбу, братерство. Розумієш, що повинен розраховувати на свого товариша та бути впевненим, що у разі біди він не кине тебе, прийде на допомогу. А ще на сході навчився бути уважним у спілкуванні з людьми, «читати» їх за жестами, рухами, манерою спілкування. Це знадобилося і в теперішній роботі. Заступаючи на службу з охорони громадського порядку, не знаєш з ким будеш мати справу. Різні ситуації бувають. Доводиться втихомирювати, заспокоювати людей. Часто саме їх поведінка вказує на правопорушення.
Нині Олександр Хомич – старший сержант. Він командир відділення і у підпорядкуванні має 7 чоловік. Намагається у солдат виховувати, в першу чергу, відповідальність. Переконаний, що військовий – це не тільки фахівець своєї справи, але й вихователь. А ще - це надія людей на те, що він їх захистить.
«У чому полягає суть поняття фахівець? У війську кожен має свої обов’язки і кожен займає свою маленьку комірку в тому загальному устрої. І коли кожна комірка буде виконувати правильно свою роботу, то в загальному буде повноцінно функціонувати увесь механізм. А коли одна комірка починає давати збій, то, відповідно, і увесь механізм починає скрипіти по швах», - каже Олександр Хомич.
Жодного разу не пошкодував про свій вибір на користь війська. Бо тут не лише загартував характер, а й навчився працювати з людьми, бачити їх, як-то кажуть наскрізь. На досягнутому не зупиняється. Нині здобуває вищу освіту, бо знає, що це ще один крок до власного розвитку. І пишається, що носить почесне звання «гвардієць».
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!