У родини Панасюків із Синового на Старовижівщині – два ангели-охоронці. Антоніна подарувала життя вісьмом діткам, а Онисія підставила їм своє крило, коли першої не стало. Нині вже дорослі, вони щиро вдячні обом матерям та батькові за їхню жертовність та безмежну любов, чому вони власним прикладом навчили й трьох синів та п’ятьох доньок.
Померла на день народження доньки
Мама Антоніна народила десятеро дітей, але двоє первістків-близнюків померли, тож лишилося восьмеро. Вона була дуже світлою людиною: вродливою, роботящою, веселою, співучою. Несподівано підкралася до жінки важка хвороба. Найстаршому синові Петрові було тоді 24 роки, наймолодшій, Русланці – 6. Марійка вже працювала у школі в Жиричах, готувалася до весілля.
– На вихідні приїхала додому, а мама не зустріла, лежала на печі, – бринять сльози в очах дочки Марії Безносюк зі Здомишля Ратнівського району. – «Прихворіла я, доню, не переживай, все обійдеться», – втішала.
Не обійшлося. Через два з половиною місяці Антоніни, якій було сорок два роки, не стало – і трапилося це в день народження Русланки, 23 березня 1973 року. Дуже важко переживав втрату дружини Василь, часто ходив на кладовище. Одного разу повернувся додому зовсім знесилений, поклав голову на стіл і безутішно заплакав. П’ятеро малих дітей дивилися на батька і не знали, як його розрадити.
– Їм потрібно було давати раду, – каже Марія Безносюк. – Ми ж, старші, приїздили додому лише на вихідні. Тато розумів, що в хаті має бути господиня, бо сімдесятирічна бабуся Кулина, яка з нами жила, не понесе на похилих плечах понад її силу.
Соціальні служби пропонували віддати дітей в інтернат, але Василь і чути про це не хотів. А з часом почав шукати не так собі дружину, як дітям матір. Але не кожна наважиться.
– Тато був родом з Бузак Камінь-Каширського району, там жили його сестри, – згадує інша донька, Руслана Гочачко. – Саме вони й порадили батькові сватати Онисю. Їй – 46 років, заміжньою не була. У листопаді батько привів її знайомитися з нами, а побралися вони в січні 1974 року. І сказав: «Онися не замінить вам матір, але буде про вас турбуватися. Не дам їй вас скривдити, але не дозволю образити і її».
– Ми розуміли тата і жодного разу не засудили, – каже Марія Безносюк. – Мабуть, тому від самого початку стали називати Онисію мамою. Нелегко їй довелося, але була вона жінкою терплячою, старалась кожному так догодити, що іноді навіть розгублювалась. І дуже шкодувала батька.
Василь добре розумів, як важко дивитися бабі Кулині, що в її хаті хазяйнує не донька Антоніна, а Онисія, тому на осінь почав добудовувати власний дім. Перебралися, коли там ще не було ні мурів, ні підлоги.
– За життя тато збудував 54 будинки, – продовжує Руслана Гочачко. – Він був хорошим столяром. Тож вдень працював на роботі, а по ночах стругав рубанком, збираючи брусочок до брусочка. Бідося була страшна: до нового року їли квашені огірки та капусту, а після – тільки розсіл. Спали доліруч на цюхах (мішках – авт.), напханих соломою.
Але було в Панасюків одне ліжко, застелене білим святковим простирадлом, для гостей: коли старший син Петро з дружиною приїздив чи Марія з чоловіком. Дітям було зась на ньому не те що прилягти, а навіть посидіти. Але була ще одна людина, якій дозволялося спати на тому ліжку.
– На Пасху в село навідувався сліпий старець Йосип з поводирем, – розповідає Руслана Василівна. – Батьки завжди забирали його на ніч, Онисія розстеляла для діда ту білу постіль. Ми дивувалися. А батько казав: «Якщо стукають – обов’язково відчиніть, просять – не відмовте. Постелили старцеві на білому, щоб відчув себе людиною. Не цурайтесь, дітки, бідних, не переступайте їх».
Побивалася за нерідним сином
Дорослі діти Василя Панасюка й досі згадують Онисині ткані рушники, яких у жінки лежало дуже багато.
– Та хустки-салісивки, що були тоді великим дефіцитом, – додає Марія Безносюк. – Закличе в комору і пропонує котрійсь з нас вибрати ту, що найбільше сподобалася.
Для дітей вона не шкодувала нічого. Поїде в місто, придбає в комісійному магазині, бо на інші не було грошей, шовкових відрізів тканини, пошиє до Пасхи донькам новенькі сукенки. У хаті все на своїх місцях і видерта віником-деркачем до жовтого кольору підлога.
Марія Василівна згадує, що якось, коли вони з чоловіком уже жили у Здомишлі, побачила через вікно Онисію. А та не з порожніми руками. «Оце, доню, купила сапетку (велику плетену корзину – авт.) і подумала, що вам згодиться у господарстві, та й привезла». На кроснах вона ткала доріжки – то одній, то другій доньці дарувала. Була всім за справжню маму: навчала, вимагала, як заслуговували – сварила.
Виховуючи дітей, Онисія зазнала не лише клопотів, а й горя. Якось 28-річний син Василь погодився перевезти човном хлопців через озеро. Онисія – за ним: «Васильку, куди ж ти босим, візьми хоч мої тапки». А на вечір була буря. Молодь повернулася додому пішки. А хлопець, який був дуже бережливим до майна, переганяв човен назад. Тільки наступного світанку дістали Василька рибалки з озера. Як побивалася за ним Онисія! Планували йому весілля справити, а довелося хоронити.
Внуки несли бабусю на цвинтар на руках
– Коли буваємо на могилах обох матерів, то однаково припадаємо до них. Обидві нам рідні. Коли помирав тато, просив не залишати маму Онисію, – каже Руслана Василівна. – Вона пережила батька на десять років. Ховали в усьому голубому, в Богородичному, як хотіла. Коли взялися везти на цвинтар, як у селі заведено, до мене підійшли наші діти і попросили: «А можна ми бабусю понесемо на руках?» І несли, віддячуючи за її любов та турботу.
Діти розлетілися по світах. Петро живе в Луцьку, Володя – на Рівненщині, Тетяну доля закинула в Карелію, Олю – в Брест, Руслана працює сільською старостою в рідному селі, саме вона й догляділа до смерті батька та Онисію, Марія – вчитель у Здомишлі, покійна Надя жила у Ковелі. А ще усі діти Василя Панасюка пишуть вірші і мріють видати книгу власної творчості!
– Це, мабуть, від батька, який цитував напам’ять безліч творів Тараса Шевченка, зокрема, його «Катерину», «Тополю», – каже Марія Василівна, – і від мами Антоніни, закоханої в українську пісню.
Наталія ЛЕГКА
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!