Без світла, газу, води та пічного опалення, а по закутках – ганчір’я, на якому донедавна спав безхатько. Саме в таке соціальне житло на території однієї з волинських громад заселили 18-річну дівчину-сироту, яка, до того ж, чекає на дитину.
Із березня минулого року сирота Наріне Мнацаканян оббиває пороги Голобської селищної ради, аби отримати обіцяне соціальне житло, - пише ІА Волинські новини.
Її маму і тата свого часу позбавили батьківських прав, тож протягом певного часу дівчина мешкала в Рожищенському притулку. Сама ж прописана у батьківській хаті в селі Старий Мосир неподалік від селища міського типу Голоби. Утім життя поряд з батьком виявилося неможливим.
Саме тому, скориставшись законним правом, Наріне написала заяву до Голобської селищної ради на отримання соціального житла.
У липні 2020 року її поселили в частину будинку на вулиці Котляревського, 30 у Голобах, що складається з двох частин.
Однак виявилося, що саме ця половина житла – приватизована, хоч де нині проживає власник – невідомо. Тож дівчину попросили переселитися в іншу частину помешкання, де немає жодних умов для життя – ні світла, ні навіть пічного опалення.
«Я дитина-сирота і, згідно з чинним законодавством, маю право на соціальне житло від держави. В березні 2020 року я написала заяву в сільську раду на отримання житла і до сьогодні бігала й добивалась його. Через чотири місяці мене поселили в будинок у Голобах, який складається з двох частин. Ця частина, в яку мене поселили, виявилася приватизованою. Тобто заселили в чужий будинок. Натомість мені не надали жодних документів, що свідчили б про те, що я маю право проживати у цій частині будівлі, або ж мешкаю там не з власної волі, а за рішенням сільради. Виходить, мене без документів пустили в чужу хату. Це ж кримінал. До того ж, будь-якої миті може з’явитися власник і виставити мене на вулицю», – розповідає дівчина.
Зі слів Наріне, через деякий час після заселення начальник служби у справах дітей Ковельської РДА Сергій Ілюшик, який опікувався нею як дитиною, позбавленою батьківського піклування, приїхав і сказав, що, мовляв, сталася помилка і дівчина не має права перебувати у приватизованій частині хати. Натомість посадовець зазначив, що вона має жити в іншій половині помешкання.
«Під час зборів Голобської селищної ради ухвалили рішення надати мені як тимчасове соціальне помешкання іншу, неприватизовану, частину тієї ж хати на вулиці Котляревського, 30 на рік часу в користування. Це рішення ухвалили у січні цього року. У березні я попросила голову сільради дати мені ключ від неприватизованої частини помешкання і договір про те, що це житло – тимчасово моє. Але мене почали футболити від кабінету до кабінету. Дійшло до того, що коли я заходила у приміщення сільської ради, від мене ховалися. Жодних документів та навіть ключа від тієї частини будинку мені ніхто не дав. Я почала бігати й просити, щоб мені відчини іншу половину хати, аби побачити умови проживання й за потреби почати там щось робити. Наприклад, ремонт. Минув рік після того, як я написала заяву на отримання житла, а в будинку немає жодних умов для проживання – ні води, ні світла, ні опалення. А в тій частині хати, що має власника, є хоча б світло й грубка, а плитку, щоб зварити їсти, я купила», – розповідає волинянка.
Дівчина зізнається, що коли вперше увійшла до «нового» помешкання, у неї стався справжній шок. Пляшки, недопалки, старе лахміття, павуки та напіврозібрана грубка – ось в яких умовах пропонували жити сироті.
«Коли ми відчинили ті двері, забиті цвяхами, то в мене був шок. Так, у приміщенні стоять пластикові вікна, одні двері, але на тому блага цивілізації закінчуються. Сусіди розповідають, що раніше щовечора в хату приходив ночувати безхатько і зранку втікав, аби його ніхто не бачив. На згадку від нього лишилися численні пляшки, недопалки, одяг. А потім його вигнали, а двері забили цвяхами. Ми не просимо у сільської ради коштів на ремонт. Хай нададуть необхідні матеріали, а ми самі все зробимо. Свого часу мені пообіцяли матеріали ще на ту хату, де, як виявилося, жити я не маю права. Але й донині ніхто нічого не робив. Мені у липні народжувати. А куди я з дитиною піду?» – бідкається майбутня мама.
До слова, на обидві частини хати – й на ту, де є світло, і де нема – регулярно надходять платіжки за нібито спожиту електроенергію на чималі суми.
У рахунках зазначені дані попередніх власників помешкання – Андрія Ксендзюка та Надії Назар.
«У лютому цього року мені надійшла платіжка на електроенергію майже на 1000 гривень. На ту половину хати, де світла немає взагалі, теж надходять рахунки – то 900 гривень, то 200, але жодної заборгованості чи використання електроенергії бути не може, бо вона відрізана. Я звернулася до сільради, аби запитати, як мені бути з рахунками за світло, якого я не використовувала, адже там чималі суми. На це у сільській раді відповіли, буцімто платіжки – то проблеми попереднього власника хати, а отже, нехай він і платить. То виходить, я користуюсь електроенергією, електричною плитою, а людина має платити? До того ж, щомісяця борг зростає. Особливо дивують платіжки на іншу половину оселі, де світла немає взагалі, тому будь-яке використання електроенергії неможливе», – розводить руками співрозмовниця.
Водночас, зі слів сусідів дівчини, у власника приватизованої частини хати в цьому ж населеному пункті живуть куми.
«Вони можуть викликати поліцію, або прийти, мовляв, хто я така і що роблю в чужій хаті? Мене притягнуть до кримінальної відповідальності за незаконне вторгнення на приватну територію. Спати й боятися, чи ніхто вночі не постукає у вікно і не попросить на вихід, не хотілося б. Проблеми із законом мені також не потрібні», – каже Наріне.
Як розповіла сусідка Валентина Антонюк, яка мешкає через паркан від будинку, де поселили сироту, у тій половині, яку, згідно із договором, віддали Наріне, мешкали люди поважного віку, які доживали в будинку пристарілих.
«А в іншій мешкала жіночка, у неї був син в Донецьку. Жінка померла. Син приїхав. Приватизував і город, і частину хати. Та чи хоч один із посадовців поселив би свою дитину в ту хату? Ви що, смієтеся? А те дитя прибрало й почистило там у дворі, що могло. Нема що говорити. Та частина, де її поселили спочатку, – приватизована. А інша… Ви заходили всередину? Бачили, що там робиться? Там і безхатьки жили, то з селищної ради їздили ті двері забивали. Рятуйте дитя, якщо можете. Бо що хочуть – те й роблять», – обурюється жінка.
Для того аби з’ясувати, чому сироті надали для проживання аварійне помешкання, журналістка звернулася до заступниці Голобського селищного голови Наталії Борисюк.
«Коли ухвалювали рішення виконкому, ми говорили про те, що можливості надання соціального житла для цієї дитини немає. У Наріне є тато, який також мешкає на території громади, і вона має право там проживати. Але, з її слів, стосунки з батьком не склалися. Тому ми надали їй тимчасове житло», – каже посадовиця.
На запитання журналіста, чи була особисто Наталія Борисюк у тій частині будинку на вулиці Котляревського, 30, де запропонували жити Наріне, жінка відповіла ствердно.
А ось відповідь на запитання, чи поселила б вона свою дитину в такий будинок, була заперечною.
Постає питання: для чого ж давати як соціальне житло приміщення, у якому неможливо жити?
«Бо хотіли допомогти, але не мали впевненості, що людина тут буде жити. І коли вона (Наріне, – ВН) звернулася до нас ще раз, ми почали шукати шляхи розв’язання питання», – каже заступниця селищного голови.
Варто зауважити, що, згідно із договором найму соціального житла, до зобов’язання наймодавця в особі голови Голобської селищної ради Сергія Гарбарука входить здійснення технічного обслуговування та проведення поточного ремонту будинку в установлений законодавством термін до ліквідації наслідків аварійної ситуації, а також у разі потреби – проведення капітального ремонту або реконструкції будинку, аби зробити його придатним для життя.
«Завтра ми йдемо оглядати приміщення, тоді закупимо матеріали й будемо потроху щось робити. Я особисто буду там на 8:00. Гроші на матеріали є», – запевняє староста смт Голоби Микола Клодчик.
«У цьому будинку свого часу проживала бабуся, яка перебувала в будинку для старих людей. І це житло після її смерті автоматично перейшло на баланс Голобської селищної ради. Тож рішенням виконкому постановили, що там буде соціальне житло для дітей-сиріт. Я пропонував би, щоб, згідно із цим договором, Наріне проживала у приватизованій половині хати. Тим часом селищна рада завершить облаштування соціального житла і його нададуть у користування терміном на 10 років, як цього вимагає закон України «Про соціальний фонд», дітям такої категорії. Після того як цей термін спливе, вони мають право на приватизацію цього житла. Я не думаю, що приїде власник і виставить Наріне за двері. Меблі для нового помешкання ми можемо привезти хоч зараз, але потрібно відремонтувати пічне опалення, бо у приміщенні – велика сирість. Я обіцяю, що ми залагодимо це питання найближчим часом», – каже начальник служби у справах дітей Ковельської РДА Сергій Ілюшик.
З його слів, до 2021 року діє районна програма соціального забезпечення житлом дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування та осіб з їх числа.
«Згідно із нею, ми маємо право на співфінансування з обласного бюджету. Тобто якщо селищна рада вкладає певну суму коштів у ремонт соціального житла, то стільки ж отримує з обласної казни. Наприклад, якщо витрачають на ремонтні роботи 100 тисяч власних коштів – таку ж суму докладає й бюджет області. Для цього лише потрібно написати заяву, посилаючись на цю програму, і просити виділити кошти для ремонту соціального житла, наданого згідно із договором. Крім районної програми, у нас ще є загальнодержавна програма виділення субвенції з державного бюджету для придбання власного житла дітям цієї категорії. Для цього потрібно прийти в ту ж селищну раду і стати на чергу на квартирний облік», – зазначив посадовець.
Вікторія Семенюк
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!