Олег ВОЛКОВ
Волинь

Неймовірна історія однієї волинської родини: батько був німецьким офіцером, а мама - зв’язковою УПА

4 квітня 2021, 12:07
0
0
Сподобалось?
0

Про повороти долі лейтенанта вермахту Андрія Волкова, якого нацисти засудили до розстрілу, а совєти – до 25 років таборів, треба знімати кіно. Не менш драматична історія його дружини Ольги Боровик. Активну учасницю повстанського руху на псевдо «Зірочка» запроторили на каторгу у Воркуту. Переживши всі випробування, двоє репресованих радянською владою зустрілися на Волині. Яким чином перетнулися життєві дороги таких різних людей, розповів їхній син – 59-літній житель селища Цумань Луцького району Олег Волков. 

Як сільський пастух став гімназистом у Варшаві

– Мого батька позаочі люди в містечку називали «Німцем», – розповідає мій співрозмовник. – Я з часом дізнався правду і з’ясував чимало шокуючих деталей з його біографії.

Пан Олег показує документи, які підтверджують правдивість його слів. Читаю пожовтілі від давності папери і починаю усвідомлювати, який неординарний чоловік жив у волинському селищі Цумань.

– У дитинстві мені мама з татом майже нічого не розповідали про своє життя. Сам взявся розплутувати сімейні таємниці. ​Мій батько – Андрій Макарович Волков, росіянин за національністю, із села Білин Ковельського повіту Волинської губернії, народився у 1910 році. Знаю, що дід був паламарем у місцевому храмі.

За словами сина, у житті його батька траплялися несподівані повороти, які дивовижним чином впливали на долю. Перший приклад. Здібного хлопчину, котрий при дорозі пас корів і розв’язував у зошиті задачі, якось випадково побачив професор Київського імператорського університету Святого Володимира Євстахій Гришкевич-Трохимовський. Після революції він емігрував з більшовицької Росії у Польщу. Приват-доцент відомий у науковому середовищі як автор монографії з хімії. Книга нині вважається бібліографічною рідкістю. У це важко повірити, але вчений забрав розумного волинського пастушка на навчання у Варшавську російську гімназію і став ним опікуватися.

– Знаю, що професор помер у Франції у 1970-х. Пам’ятаю, як приходили від нього листи до батька. Я зустрічався з його донькою на початку 1990-х у Польщі, – ​продовжує пан Олег.

Син паламаря, щоб прожити у столиці Другої Речі Посполитої, навчаючись у гімназії, підробляв кресленнями та репетиторством. Андрій Волков вільно володів німецькою, французькою та польською мовами, добре знав і латинь, а російська для нього була рідною.

Очевидно, за порадою свого наставника юнак, здобувши класичну освіту в престижному закладі, вступив на один з найскладніших факультетів – хімічний – Варшавського політехнічного інституту, але закінчив лише три курси. І знову несподіваний поворот.

Хотів виїхати у США

У 1937 році Андрій Волков втік з Польщі у тодішній Данціг (нинішній Гданськ), який у міжвоєнний період мав статус вільного міста-держави та автономного балтійського порту і перебував під контролем Ліги Націй аж до початку Другої світової. Студента столичного політеху під час перетину кордону заарештувала поліція. У документах зафіксовано: «Сидел четыре дня в тюрьме Данцига за нелегальный переход границы».

– Коли я став старшим, то батько мені трішки розповідав, що тоді хотів утекти з Європи в Америку. Тому й перебрався у портове місто. Він добре розумів – назріває велика війна, – ​продовжує Олег Волков. – ​Спершу працював вантажником на будівництві. Оскільки добре знав хімію, то згодом влаштувався дистилятором на лікеро-горілчаному заводі. Коли 1 вересня 1939-го розпочалася німецька окупація Данціга, втікач заховався у вугіллі на пароплаві. Але виїхати з порту не вдалося – його знайшли солдати і хотіли розстріляти. Від смерті врятувала німецька мова, якою він розмовляв без акценту. Думаю, його прийняли за свого і згодом мобілізували у вермахт. Гітлер тоді готувався до війни зі Сталіним. Знавця іноземних мов Андрія Волкова забрали в армію, ще й присвоїли звання, адже він мав незакінчену вищу освіту. Так він став німецьким офіцером.

Командував розвідувальним загоном абверу

Продовжуємо разом із сином читати документи і дізнаємося, що лейтенант Волков з червня 1941-го до лютого 1943-го служив військовим перекладачем у 8-й танковій дивізії вермахту.

Найбільш таємнича сторінка біографії розпочалася наприкінці зими 1943-го, коли офіцер став командиром якогось спецзагону в Мінську та на його околицях. Пан Олег переконаний, що це був підрозділ німецької військової розвідки, відомої в історії як абвер.

– Наскільки я розумію, батько тоді співпрацював з радянськими партизанами. Адже нацисти заарештували його і тримали у мінській тюрмі. Військовий трибунал засудив лейтенанта до розстрілу за антинімецьку діяльність, але вирок виконати не встигли, – ​продовжує чоловік. – ​Тільки дивом йому вдалося врятуватися у безнадійній ситуації.

Влітку 1944-го Червона армія буквально за чотири дні взяла Мінськ. Нацисти панічно втікали і навіть не встигли вивезти заарештованих. Приречений на смерть Волков потрапив у руки радянської контррозвідки «СМЕРШ». Знову розпочалися допити у тій самій мінській тюрмі. Добре, що хоч не розстріляли без суду й слідства, як це часто робили з тими, хто служив у німців. Лейтенанту дали 25 років «исправительно-трудовых лагерей». Цілком ймовірно, що особова справа репресованого досі зберігається в архівах білоруських спецслужб.

Перекладав роботи творців ракетної техніки

Завдяки технічній освіті та знанню мов приреченого на каторгу і смерть від голоду та морозу німецького офіцера не відправили по етапу в Сибір. З анкети дізнаємося, що з 1945 до 1947 року він працював у таборі № 27 у місті Красногорськ Московської області старшим перекладачем наукових робіт для міністерства оборони СРСР. «Выполнял переводы немецких листов по секретному вооружению», – написано рукою Андрія Волкова. Цілком можливо, що це були технічні розробки одного з творців ракети «Фау-2» Вернера фон Брауна.

У таких наукових «шарашках» працювали ув’язнені інженери та конструктори. Відомство Лаврентія Берії шукало найкращих спеціалістів – тоді було з кого вибрати.

Колишній студент хімічного факультету Варшавської політехніки три роки перекладав трофейні секретні праці німецьких ракетників, які совєти захопили й вивезли з розгромленої і поділеної союзниками країни.

– Батькові не вдалося уникнути каторги. Адже радянська влада діяла за принципом: використали й викинули. Після Красногорська він з 1947-го до 1956-го року перебував у Мордовії. ​Працював на швейній фабриці «пришивщиком пуговиц». Загалом провів у неволі 13 років, – продовжує свою розповідь мій співрозмовник. – Я думаю, що після заслання батька направили до Цумані. У нього не було вибору. У місцевому ДОКу він став старшим лаборантом сушильного господарства. Анкета обліку кадрів, завдяки якій мені вдалося дізнатися чимало цікавих подробиць, датована 15 січня 1957 року. Це саме тоді Андрій Волков приїхав на Волинь, і його «органи» влаштували на роботу. У містечку батько познайомився з мамою. Вона повернулася з каторги на батьківщину.

Чекісти закатували брата

– Колись між Холоневичами та Липним було село Ладеси. Моя мама Ольга Боровик народилася там у 1929 році в патріотичній родині священника. У війну її старший брат Григорій пішов у повстанці, але захворів на тиф. Щоб нікого не заразити, жив окремо у лісі в криївці між селами Постійне й Деражне. Молодша сестра Оля йому крадькома носила їсти, але місцеві сексоти вистежили й донесли чекістам, де переховується упівець. Тоді у Холоневичах стояв гарнізон «краснопогонників», – розповідає Олег Волков.

Олег ВОЛКОВ з батьками

Хворого і знесиленого Григорія схопили і страшно катували: виламали руки, викололи очі, вирвали язика й вирізали на тілі тризуб. Родичі пізніше знайшли замордованого юнака і таємно похоронили у Липному. Після мученицької смерті брата Ольга втекла із села і приєдналася до повстанців. Вона отримала псевдо «Зірочка» і стала зв’язковою УПА, носила «грипси» від однієї криївки до іншої. Вже у роки незалежності їй вручили посвідчення учасника бойових дій.  

18-річну Ольгу Боровик схопили в Оржеві Рівненської області. Дівчина переходила залізничну колію, і її заарештували ​у листопаді 1947-го. У Рівненській тюрмі слідство тривало аж до серпня 1948-го. Згідно з довідкою про реабілітацію, вона отримала 25 років таборів. Волинянка пройшла Воркуту, Інту, перехворіла на засланні тифом. Повернулася додому, провівши у неволі вісім з половиною років. Жінка прожила 76 літ, померла на Водохреща у 2005-му…

Дві долі зустрілися в Цумані – лейтенант вермахту та зв’язкова УПА. За словами сина, батько й мати були дуже різними людьми, та й свою роль відіграли 19 літ різниці у віці. Андрій Волков – інтелектуал та поліглот з європейською освітою, і Ольга Боровик – проста сільська жінка, яка більше дбала про господарство та сім’ю.

– Мама була невдоволена цим шлюбом. Просто зійшлися двоє знедолених людей, я б не назвав це коханням, – продовжує спогади син. – З батьком я говорив російською, а з мамою – українською. Отаке у мене було двомовне дитинство. Батькам непросто було знаходити спільну мову, тому й розлучилися у 1973-му, коли мені виповнилося 12 літ. Після розлучення татові дали окреме житло. Але він спілкувався з нами. Був дуже толерантний і делікатний, ніколи в житті на мене не підвищив голосу. Був наділений багатьма талантами – крім знання мов та точних наук, ще й писав картини. Найкраще батькові вдавалися портрети. У мене залишилося кілька його робіт.

До смерті був «під ковпаком» КДБ

Андрій Волков помер у травні 1977-го, проживши 66 літ. ​Далися взнаки сталінські табори. Він хворів на плеврит, переніс сім складних операцій. Хоча медикам кадебісти казали: «Врага народа не лечить».

Як згадує мій співрозмовник, наступного дня після похорону у батькову квартиру прийшли двоє цуманських начальників і забрали чимало документів.

– Але частину його архіву та фотографії я встиг заховати. Тепер то розумію, що цих чоловіків прислало КДБ як місцевих жителів, щоб не викликати підозри. Батько до смерті був «під ковпаком у компетентних органів». Татова мама, а моя бабуся Ольга, і дві його сестри жили в Луцьку. Щоб поїхати до них, він кожного разу мусив брати дозвіл у місцевому управлінні КДБ, – ​додає Олег Андрійович і показує унікальні документи, які йому вдалося зберегти.

Чоловік виймає з папки аркуші з написом «Анкета-Заявление о вступлении в гражданство Украинской Советской Социалистической Республики». Це звернення до Президії Верховної Ради. Відбувши сталінські табори, Андрій Волков навіть не мав радянського громадянства.

Ще один документ синові передали, коли почалася реорганізація Цуманського ДОКу – «Личный листок по учету кадров». Саме завдяки цій анкеті вдалося дізнатися чимало подробиць.

***

Старше покоління людей у Цумані ще пам’ятає інтелігентного Андрія Волкова. До нього регулярно зверталися студенти, котрі заочно навчалися у технічних вузах. Адже Німець завжди міг правильно та бездоганно розв’язати контрольні задачі чи оформити курсову з хімії, фізики та математики. Мені місцеві жителі у селищі розповідали, що у 1970-ті роки у них чимало інженерів та інших спеціалістів отримали  дипломи тільки завдяки тому, що всі креслення та розрахунки робив скромний та мовчазний лаборант деревообробного комбінату, який ніколи нічого не розповідав про своє бурхливе минуле.

Кость ГАРБАРЧУК


Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!

Читайте також

Увага! Коментарі відсутні! Прокоментуйте першим...

Ваш коментар

Ви погоджуєтесь з правилами коментування.
Реєстрація Вхід
Забули пароль?
Реєстрація Вхід
На ваш E-mail буде відправлено лист з інструкцією
Реєстрація Вхід
Зареєструватися