7 років жити у невідомості і гадати - живий твій син чи мертвий, в полоні чи втратив пам'ять, і попри все – не втрачати віри в те, що одного дня він таки повернеться додому живим - це про матерів безвісти зниклих на війні волинян. 5 травня ці направду героїчні жінки зібралися під стінами Волинської ОДА і повели акцію «МИ Є». Нагадаємо, на Волині безвісти зниклими вважається 8 атовців.
У лучанки Катерини Хомяк на війні безвісти зникли двоє синів. Вона – єдина в Україні матір, на плечі якої випало таке подвійне горе. Обоє її хлопців служили в добровольчому батальйоні «Айдар». Старшому Володимиру тоді було 24 роки, Дмитру - 20. Синів Катерина Хомяк востаннє чула в серпні 2014-го, напередодні бою за Щастя на Луганщині.
- Такий захід минулого тижня пройшов у Дніпрі, тепер у Луцьку, потім планується в Павлограді, на Донеччині, і ще плануємо ще провести його в Луганській області. Знаєте, зараз десь 25 % людей, які розуміють нас і співчувають, більшість – ні. Тому ми цими заходами робимо так, щоб всі знали, що ми є, і що ми не збираємося здаватися!
Я говорила зі своїми синами 5 вересня 2014 року о 7 ранку и вони мені сказали: "Мамо, не плач і не хвилюйся - все буде добре і 17 вересня ми повернемося". І ось, пройшло 6 років і ми все ще чекаємо їх вдома", - розповідає Катерина Хомяк.
У Віри Ковальової з села Криничне, що на Волині син зник у Донецькому аеропорту,тоді йому було усього 22 роки.
- 20 січня був останній вибух і син перестав виходити на зв'язок. Серед загиблих його так і не знайшли, тому я дотепер надіюся, що він живий, чи контужений, чи в полоні. Зверталася в різні інстанції, і навіть до колишнього і нинішнього президентів, але усюди одні відмовки. А мені жити і не знати про його долю – це просто нестерпно. І так уже 6,5 років!
У волинянки Корнач Галини Семенівни син зник 5 вересня 2014 року. Служив у 80- тій аеромобільній бригаді.
- Нам навіть ніхто не повідомив про зникнення сина, лише спрацювало «сарафанне радіо». Тоді ми почали звертатися у військову частину, щоб нам щось розповіли. Але там брехня на брехні. Спочатку говорили, що він виходив на зв'язок 8 вересня. Потім нам обіцяли повернути військовий квиток і особисті речі, але не зробили цього. Згодом нам його передав один хлопчина, і уявіть - військовий квиток навіть не був заповнений. Потім нам сказали, що знайшли тіло. Проте ДНК співпало, але зовнішній опис не сходився. Це був хтось вищий, старший і зі вставленими зубами, а в мого сина всі зуби були свої. Як я мала ховати чужу дитину під іменем свого сина? Я цього робити не буду. Були у нас анонімні дзвінки – номер не висвітлився, але голос сказав: «Мене тримають у тюрмі». Перед цим була довга мовчанка і було чути, ніби хтось плаче. Це було у день мого народження два роки тому і я рахую, що це не випадково. Потім був дзвінок на день народження його донечки, потім на річницю весілля був дзвінок на телефон невістки. Номер не визначається. Я зверталася з приводу цих дзвінків в ковельську СБУ, вони направили мене в сервісний центр, сервісний центр – в поліцію, і так «футболили». «Пробивали» номер самотужки мого сина друзі, виявилося, що дзвінки йдуть з Ростова (Росія)…
Волинянка Зоя Жук:
- Син потрапив у першу хвилю мобілізації. Він був у Іловайському котлі і проходив повз «зелений коридор». Два рази я здавала ДНК і нічого. Він був неодружений, але мало бути весілля. Уже 7 років минуло з часу його зникнення. Разів 5 мені снився, що повернувся живий і здоровий додому...
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!