Важко уявити чиновника, який після роботи поспішає… на іншу роботу – у нічну зміну рятувати людські життя у ковідному шпиталі. І навіть у суботу та неділю він одягає білий халат і продовжує працювати. Мова йде про Сергія Сівака – лікаря-реаніматолога із понад 30-річним стажем роботи, політика (депутатська діяльність з 2010 року – фракція ВО «Свобода»), а віднедавна – ще й заступника голови Луцької районної ради, який власним прикладом ламає усі стереотипи щодо чиновників, яких ми усі звикли сприймати далеко не в найкращому світлі.
Для мене, як і для багатьох волинян, він перш за все – лікар із великої букви. Професіонал своєї справи. Суворий і виважений з вигляду, але надзвичайно добрий душею, ніколи не відмовить у допомозі. Пригадую свої кілька операцій у стінах Волинської обласної клінічної лікарні. Без довгих пояснень і прохань він завжди приходив на допомогу. Бо ж, погодьтеся, значно спокійніше заплющувати очі під наркозом з руки лікаря-реаніматолога, якого ти знаєш. Тим більше, як депутата Волинської обласної ради. «Ну, під наркозом все у вас випитаємо», – завжди встигав пожартувати. І в такі моменти про погане не було коли й подумати…
Тішить, що такі люди, як Сергій Сівак, – у складі керівників району і прийшли на зміну тим, хто звикли висиджуватися у своїх кріслах і нічого не робити, окрім як набивати власні кишені. І сьогодні ми поговоримо з ним, як країні «вилізло боком» закриття санітарно-епідеміологічної служби, про «вибух» трансплантології у Ковелі, про космічну зарплатню у 180 тисяч, про картоплепереробний завод на Волині і багато інших актуальних питань сьогодення.
– У 2017 році в Україні ліквідували санітарно-епідеміологічну службу, нібито як розплідник корупції. Другий шанс «феніксу» дали після спалаху коронавірусу у світі. І Ви особисто готували звернення до Кабміну щодо відновлення роботи санітарно-епідеміологічної служби на Волині, так?
– Ініціатором звернення дійсно був я. І на одній із сесій, 12 лютого, райрада підтримала звернення до Президента України, Верховної Ради, Кабінету Міністрів щодо відновлення повноцінної діяльності державної санепідеміологічної служби. Ми виявилися не готовими до пандемії, головним чином тому, що державну структуру, яка мала би відповідати і забезпечувати біологічний захист та профілактичний напрямок охорони здоров’я української нації, було практично зруйнувано. Якщо зробити невеликий екскурс в історію, то можу сказати, що епідеміологічна служба в країнах Європи була створена після Першої світової війни, коли населення материка почало масово потерпати від іспанського грипу, а масштаби епідемії набрали такого загрозливого характеру, що мобілізувати на військову службу було практично нікого. Це було сто років тому, щось подібне маємо зараз. Єдина відмінність – тоді хвороба переважно вражала молоде населення.
Наприкінці 2019 року нам на сесію Волинської облради (Сергій Сівак на той час був депутатом облради, – авт.) надійшло звернення від Кабміну про те, що держава планує залишки санепідемслужби в особі лабораторних центрів передати на утримання місцевих громад. Для Волині необхідно було віднайти 35 мільйонів гривень. Зрозуміло, що такої суми обласна рада, ще й на кінець бюджетного року, не мала. Хоча, вже тоді почала з’являтися перші інформаційні повідомлення про дивні випадки ураження легень у китайському Ухані. Стояло лише питання часу, коли вірус дійде до нас. До речі, навіть колишній Міністр охорони здоров’я Олег Мусій подякував нам за ініціативу відновити повноцінну діяльність санепідемслужби. Про необхідність поновити роботу санепідемслужби на початку 2020 року ратував і секретар РНБО Олексій Данілов. До речі, не помилюся, коли скажу, що до Олексія Данілова, як ні до жодного українського політика, в пересічного українського виборця є достатньо високий потенціал довіри. Бо ж рішення про закриття російських інформаційних медіа-помийок напрацьоване саме ним. Називаю його українським державником, хоча родом він із м. Красний Луч Луганської області, і до останнього часу був російськомовним бюрократом, але спромігся еволюціонувати до державника, що захищає і відстоює інтереси української нації.
– Нині сама структура санепідемслужби розділена на 10 різних організацій?
– Так. Можете собі уявити: якщо з авто забрати 10 основних агрегатів, чи зможе воно рухатись? У відповіді, яка надійшла від Комітету з питань здоров’я нації, медичної допомоги та медичного страхування, йдеться про те, що дійсно з моменту ліквідації санепідемслужби відбулося розбалансування системи санітарного та епідеміологічного нагляду. У 2015 році ми «прославились» на увесь світ спалахом поліомієліту. Крім того, у нас періодично виникають спалахи дифтерії, минулого року – 60 тисяч хворих на кір. Що вже й казати про хворих на туберкульоз. Наведу показовий приклад: нещодавно на вулиці Конякіна в Луцьку з’явився запах невідомої речовини. Працівники газової служби, що прибули на терміновий виклик, наявності в оточуючій атмосфері газу – не виявили, прибулі представники МНС, надзвичайної ситуації теж не виявили. Між тим, запах стояв увесь тиждень. Досі не відомо, що це було і звідки з’явилось.
Власне, такими побутовими речами, що називаються «гігієна довкілля» або ж комунальна гігієна, займалися фахівці санітарної служби – лікарі-гігієністи. Їх місія зводилася до вивчення потенційних техногенних загроз для життя і здоров’я населення і шляхів попередження таких небезпек. Тому, на цьому простому прикладі, ми знову повертаємось до попереджувальної медицини, що контролювала чистоту повітря, якість питної води, продуктів харчування і т.д. А це все – наше здоров’я. На думку багатьох науковців, у тому числі і гігієністів, одним із перших кроків варто було би зробити загальноукраїнський перепис населення, бо, ж, скільки громадян проживає нині в Україні, не знає ніхто. Яка кількість співвітчизників емігрували – теж невідомо. Є лише приблизна статистика. Чиновникам вигідно опиратися на перепис, який був проведений ще у 2001 році, тоді, коли нас було 42 мільйони.
– Зараз Волинь стала, не побоюсь цього слова, передовою і в трансплантології. Спочатку в цьому плані на всю країну «вибухнув» Ковель, а днями прозвучала інформація, що трансплантацію проводитимуть і у Волинській обласній клінічній лікарні. Зокрема, першими планують проводити операції з пересадки нирок. Знаю, Ви також безпосередньо причетні до трансплантології…
– Так. Певним чином я причетний до увімкнення «зеленого світла» для трансплантології у нашій країні, оскільки ми з представниками Українського лікарського товариства обговорювали проект Закону «Про трансплантацію органів», на рівні Волинської обласної ради ініціювали відповідні звернення до Верховної Ради України. Держава порахувала, що набагато дешевше створити декілька трансплантологічних центрів і проводити пересадку органів в Україні, ніж витрачати кошти на лікування наших пацієнтів за кордоном. Думаю, що на сьогодні вже не є великим секретом, що за одного нашого прооперованого пацієнта в Білорусі – білоруси безкоштовно трансплантували органи двом своїм громадянам. Фактично ж ми оплачували трансплантаційні послуги мешканцям сусідньої країни.
І ситуація, коли Ковельська районна лікарня на Волині стала піонером у цій галузі, коли на «периферії» вперше трансплантували серце, тоді це місто дійсно «вибухнуло» на всю Україну. Нам би хотілося, щоб і Луцьк був трансплантаційним центром. В усякому випадку, керівництво обласної лікарні робить для цього багато. Нещодавно на медичній комісії облради була озвучена інформація, що кілька працівників Волинської обласної клінічної лікарні вже проходять відповідне стажування.
Не менш важливою є просвітницька робота серед населення, змінити менталітет, усталені традиції а інколи і штучно створені домисли про порушення в роботі трансплантологів. Колись про трансплантацію влучно сказав Папа Римський Ян Павло 2: «органи людині в іншому світі не потрібні». До речі, в минулому році я проходив спеціалізацію в Запоріжському центрі трансплантації по спеціальності трансплантат-координації. Та життя внесло певні корективи: коли мене обрали працювати в Луцькій районній раді на постійній основі. Хоча я, звичайно, своєї основної спеціальності не полишаю і продовжую працювати на 0.5 ставки.
– Як суміщаєте дві такі виснажливі і відповідальні роботи?
– Беру у ковідному шпиталі нічні чергування, працюю там у суботу і неділю. А в будні працюю в місцевому самоврядному органі – Луцькій районній раді.
– Колишня директорка уже колишнього Луцького райцентру ПМСД Оксана Чертюк отримувала космічну зарплатню у 180 тисяч, і ця новина шокувала, мабуть, не лише волинян. Яка подальша доля цієї пані після приєднання її «дітища» до Ківерців і які зарплати в інших керівників ПМСД у нашому районі?
– На мою думку, зарплата у 180 тисяч – невиправдано велика. І Ви пані Ірино, влучно відмітили, що коли ця інформація «випливла» на поверхню, багатьох лікарів вона шокувала. При цьому середній і молодший медперсонал так і заробляли своїх 5-6 тисяч гривень... А от керівники відірвалися від землі. Але для того, щоб встановити собі такі захмарні зарплати, у них було певне юридичне підґрунтя – контракти для таких нарахувань були підписані попереднім керівництвом районної ради. Нещодавно очільниця Луцького районного центру ПМСД звітувалася перед Луцькою районною радою про проведену роботу – депутати її звіту не прийняли, що фактично означає виявлення недовіри. На сьогодні сесійним рішенням Луцький центр ПМСД передано на утримання Ківерцівської громади. Об’єднання Луцького та Ківерцівською ПМСД – у результаті створить одне потужне підприємство. І, найімовірніше, колишнє керівництво Луцького центру ПМСД у цьому новому об’єднаному роботи не матимуть. Усім іншим працівникам робочі місця будуть збережені. Приміром, зарплата керівника Рожищенського центру ПМСД – близько 30 тисяч. У Горохові – 26 тисяч. Це – ще прийнятні цифри, але ж не 180!
– Луцька райрада виступила із соціальною ініціативою, аби закинуті приміщення ФАПІв переоблаштувати на житло медикам і вчителям. Фактично, вона стала єдиною в країні, хто запропонував таке…
– Так. Ми виступили з такою соціальною ініціативою, аби ці приміщення, переважно вони усі цегляні, з добротними фундаментами, передати під житло працівникам, які можуть нести певне соціальне навантаження у якомусь населеному пункті. Мова йде саме про вчителів, лікарів, медичних працівників середньої ланки, і таким чином закріпити їх у цьому населеному пункті, що створить додаткові плюси. Також ці приміщення можуть бути і для поліцейських, працівників МНС, ветранів АТО, багатодітних родин, дітей-сиріт. Ми ще до кінця не визначилися, на якій основі будемо їх передавати. І дійсно, такої ініціативи ніде в нашій країні не бачили, тому в цьому ми є передовиками. І уже першому вчителю ми таке житло виділили. Лише Городищенська громада попросила передати їй на баланс 7 таких ФАПів для переоблаштування під соціальне житло.
– Якого інвестора плануєте залучити у Луцький район?
– Нещодавно відбулася робоча зустріч картоплярів Волині, об’єднаних у сільськогосподарський обслуговуючий кооператив «Волинська картопля» з керівництвом районної адміністрації, ради, керівництвом українсько-голландсько-британського підприємства «Централ пленс груп», які інвестували в будівництво заводу з переробки крохмальних сортів картоплі у Золочівському районі на Львівщині більше ніж 200 мільйонів гривень. Усього на Волині нараховуються понад 700 господарств різної форми власності, що займаються промисловим вирощуванням картоплі. Власне, Волинь завжди була картоплярським краєм. Поліщуки називали картоплю своїм «другим хлібом», і з цим неможливо не погодитися.
Я далеко не симпатик нинішньої виконавчої влади, у багатьох сферах вона проводить антинародну політику, але саме в галузі сільського господарства намітилися деякі позитивні тенденції. І в нас за роки незалежності держава чи не вперше виділила кошти, які підуть на дотації картоплевиробникам, підприємствам, які будуть займатися будівництвом картоплесховищ. На розвиток садівництва у Волинській області виділені 22,2 мільйона гривень державної дотації. На розвиток картоплярства – 60 мільйонів. Цифри невисокі, та це все ж краще, ніж нічого. Крім того, держава пропонує компенсацію вартості 50% від будівництва картоплесховищ, обладнання до них, придбання спеціалізованої техніки, фінансову підтримку садівництва, виноградарства, хмелярства, 50% компенсації вартості будівництва та реконструкції холодильних цехів, придбання ліній переробки ягід (50%), садівного матеріалу (80%), фінансову підтримку фермерських господарств із розрахунку 5 тисяч гривень за гектар, але не більше від 100 тисяч гривень, 5 тисяч гривень дотації на голову худоби, але не більше як 250 тисяч, підтримку зрошення (25-50%) і т.д. Хотілось би, щоб ці обнадійливі тенденції закріпились і не стали черговим пшиком.
Щодо інвестора, то, на жаль, ми втратили можливість будівництва в Рожищенському районі картоплепереробного заводу з інвестицією на суму близько 200 мільйонів гривень, що стало би джерелом наповнення бюджету цього дотаційного району, створення сотні робочих місць. Бо інвестор іще до нас отримав відкоша і забрався з Волині. Ми ж, як новообраний представницький орган, кровно зацікавлені у подібних капіталовкладеннях у структуру Луцького району. Над цим і працюватимемо, і своїм завданням бачимо підтримку внутрішнього вітчизняного товаровиробника всіма можливими способами...
- Дякую за цікаву розмову!
Спілкувалася Ірина Бура
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!