На території прикордонних районів Волині досі можна зустріти сірі бетонні укріплення, що збереглися з часів Другої світової війни. У Володимир-Волинському районі їх 14. І громади досі не знають, що з ними робити. Бо багато десятиліть вони нікому не належали і ніким не охоронялися. Перед Євро-2012 ДОТ біля Устилуга планували зробити навіть туристичним об’єктом для іноземців.
У 1939-1941 роках уздовж нового державного кордону СРСР було побудовано шість укріплених районів, які ще називають «лінією Молотова». Серед них був і Володимир-Волинський. Завданням укріпрайонів на кордоні було виграти час у випадку нападу ворога, щоб основна частина армії змогла провести мобілізацію. Зведення фортифікаційних споруд розпочалося влітку 1940-го, тобто за рік до нападу Німеччини на СРСР. На будівництво ДОТів, ДЗОТів, прихованих вогневих точок були прислані спеціальні батальйони Червоної армії і залучене місцеве населення. Роботи тривали цілодобово. У районі прикордонних застав зводилися в основному ДОТи – капітальні фортифікаційні споруди з міцних матеріалів, що були призначені для довготривалої оборони і ведення вогню та захисту від різних видів зброї. Їхнє будівництво – справа важка, тривала й затратна, бо вимагала величезної кількості цементу, піску, гравію, сталі, лісу. Будувалися вони в основному з монолітного залізобетону, залізних балок на арматурі і броньованих укриттів. Тому ці споруди такі довговічні, а їхні стіни та амбразури зроблені з негорючих матеріалів. ДЗОТи їм значно поступалися, бо це були дерево-земляні споруди, виготовлені з колод, дощок та землі, обладнані кулеметами. Чимало фортифікаційних споруд на новій лінії оборони так і не встигли збудувати до 22 червня 1941 року. І на Волині теж. Всього лінію Молотова вдалося збудувати лише на 20 %. Тож солдати змушені були тримати оборону в перші дні війни в недобудованих укріпленнях.
Як стверджують володимир-волинські краєзнавці, німці, коли окупували цей район, дали можливість місцевому населенню поховати загиблих та позабирали зброю з ДЗОТів. Хоча ще довго то тут, то там дітлахи знаходили снаряди, відкручували боєголовки, витягували запал, спалювали порох і здавали у скупку чисту мідь. Через це небезпечне заняття чимало з них поплатилися життям або стали каліками. А потім те, що не вдалося видерти післявоєнним металошукачам, довершили нинішні. Тепер місцеві громади хочуть юридично закріпити своє право на збережені фортифікаційні споруди часів Другої світової війни.
Олеся ВЕРЕСКОВЕЦЬ
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!