Майя Олександрівна Миколайчук уже 48 років невтомно трудиться заради неоціненного Божого дару – здоров’я людей. У робочий час завідувачка фельдшерсько-акушерського пункту села Терешківці Луцького району приймає пацієнтів у білому халаті, решту часу працює без нього.
Майже цілодобово, як мовила Майя Олександрівна, пише Горохівський вісник.
У сільського медика насправді немає обмеженого робочого графіка. До неї можуть звернутися в будь-який час доби: «Тепер, коли є телефони, дзвонять, а колись прибігали, приїжджали, хто чим має, та й стукають у двері чи вікно. Часто буває, що й посеред ночі».
- А спочатку, мабуть, Вам було ще важче? З якого року Ви працюєте фельдшеркою? – цікавлюсь.
- Із 1973-го, коли закінчила Луцьке медучилище (тепер Луцький базовий медичний коледж). Мене спершу направили в Мирне, а через кілька місяців стала працювати в Терешківцях. Тут – до сьогодні. Надто важко не було. Мені дуже допомагали у Мирному Галина Йосипівна Северин та нині покійна Галина Павлівна Оліфер, у Терешківцях – Валентина Олександрівна Карпунь. Це мої перші наставники та вчителі, коли прийшла на роботу, - із вдячністю згадує Майя Олександрівна.
- А чому обрали таку спеціальність?
- Закінчила школу і захотілося вчитися саме на медика, - відповіла просто.
І не прогадала Майя Олександрівна, вибравши цю шановану професію. Люди не перестають дякувати сільському медику за зцілення, за врятовані життя, за чуйність, за те, що нікому не відмовила у виклику навіть серед ночі.
- Моя професія – рятувати життя людей, - коротко й скромно пояснює фельдшерка, яка не раз ділилася з хворими навіть своєю кров’ю – ампулами життя. У 2009 році жінка удостоєна звання Почесного донора України. Має знакову нагороду «Отличнику здравохранения» від колишнього радянського Мінздраву. А 2019-го року митрополит Луцький і Волинський Михаїл нагородив Майю Олександрівну високою нагородою – медаллю «За жертовність». І ще багато-багато грамот і подяк має вона як Людина з великої букви і професіонал своєї справи.
- Що, на Вашу думку, означає бути хорошим медиком? – запитую у своєї співрозмовниці.
- Вміти вчасно надати невідкладну допомогу й бути людяним, - каже пані Майя.
І в сніги, і в болото
- Як добираєтеся на виклики?
- Велосипедом. Або ніжками, - сміється Майя Олександрівна. – По-всякому. Бувало, заметіль, а потрібно йти на виклик. Такі кучугури! Раз думала, не виберуся з них. Нелегко й навесні, коли розтають оті кучугури. А не скрізь були асфальтовані дороги, - пригадує М.О. Миколайчук. – Нині багато людей мають свої авто, то приїжджають чи привозять хворих, або мене забирають. І колись, і зараз прибігають у всі пори доби. І треба поспішати на допомогу…
Квітучий медпункт
Фельдшерсько-акушерський пункт у Терешківцях від весни до осені потопає в квітах. У його дворі ростуть деревця і кущ калини, тож можна подумати, що це – чиясь затишна оселя, господиня якої дуже любить квіти. Загалом, так і є. Медпункт став для Майї Олександрівни другим домом. Його господиня вправно орудує медичним і садовим інвентарем, тому пацієнтам набагато приємніше йти на прийом по доглянутому квітучому подвір’ї.
Три роки тому в приміщенні ФАПу був зроблений капітальний ремонт. Замінили дах, який протікав, облицювали стіни ззовні, виклали плиткою кімнати всередині, обладнали потрібним інвентарем тощо. Словом, не налюбуватися таким комфортом!
- Гроші на ремонт виділили Терешківцівська сільська й Горохівська районна ради та ТзОВ «Волинь Нова» - одне з дочірніх підприємств групи компаній ТМ «Вілія», - вдячно розповідає Майя Олександрівна.
- А як щодо медикаментів? У медпункті колись можна було придбати ліки…
- Так, раніше була в нас мініаптека, тепер немає. Зараз КНП «Горохівський районний центр ПМД» забезпечує медикаментами на невідкладний стан.
Бабусиними слідами
На фото – Майя Олександрівна зі своїми внучками Богданою та Софією Брикайлами. Богдана – студентка Національного медичного університету імені О.О. Богомольця за спеціальністю «Лікувальна справа». Це й не дивно, адже в дитинстві, як зізнається дівчина, любила гратися в лікаря й ходити з бабусею на виклики, слухати, як вона буде лікувати ту чи іншу людину. «Я не бачу, не уявляю себе в іншій професії», - каже дівчина.
Молодша Софія бачить себе тільки вчителькою початкових класів. Дівчинка закінчила 4-ий клас початкової школи в села Терешківці, але вже знає, ким стане у майбутньому.
Майя Олександрівна зізнається:
- Нелегка й дуже відповідальна професія сільського медика: перед тобою людина – чиясь мама, тато, дитина… Треба вміти зосередитися й відкинути емоції, вирішити, яку первинну допомогу надати.
Я з широко відкритими очима слухаю розповіді про те, як вдалося врятувати не одну людину, допомогти дитині з’явитися на світ. І про те, як спільними зусиллями колись добиралися до районної лікарні (через ті ж таки замети не завжди могла доїхати в село «швидка»), про те, що деякі дітки «хотіли» народжуватися прямо в ту, а не іншу хвилину. І не важливо, де в той час могла знаходитись їхня мама…
Таких історій в арсеналі сільського медика не менше, як на велику книгу. А готовність ним бути і могти бути – від Бога.
Оксана Луцюк
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!