Пам’ятник Примирення у Павлівці
Волинь

Волинська трагедія

22 серпня, 19:05
0
0
Сподобалось?
0

Події 1943–1944 років в історії України отримали назву Волинська трагедія. Вона сталася у час, коли тривала Друга світова війна, й показала: окрім гітлерівців та совєтів, ворожо до нас ставляться й поляки. Люди, які доти мирно жили в сусідніх хатах, були друзями, кумами, в одну мить взяли зброю та пішли один на одного.

Кривава бійня була вигідна і совєтам, і фашистам

Хоча польсько-українське протистояння розпочалось ще у 1918 році – після проголошення української державності. Невдовзі територія Західної України відійшла до Польщі – під польською окупацією опинилися Галичина, Лемківщина, Надсяння, Холмщина, Підляшшя та Волинь. Почала діяти заборона української мови в державних та самоврядних установах Західної України. У 1930-му вже були перші репресії та вбивства українців. А за кілька років почався розгром української православної церкви на Холмщині – було знищено майже двісті церков, а півтори сотні передали римо-католикам. І тут почалася Друга світова війна. Вислужуючись перед гітлерівцями, поляки-поліцаї почали нищити українців.

Історики з обох боків переконують: значну роль у загостренні українсько-польського конфлікту зіграла радянська політика, яка забезпечувала «атмосферу ненависті». На землях Волині були створені цілі радянські диверсійні відділи, які вели антипольську пропаганду. Так, щоб загострити ситуацію, під виглядом Української повстанської армії та Армії Крайової діяли спецгрупи НКВС (Народного комісаріату внутрішніх справ СРСР). Вони по черзі атакували то українські, то польські села, переодягаючись у формений одяг однієї чи іншої сторони. Сутичка народів була вигідна обом державам, що вели війну – і Німеччині, і Радянському Союзу. Волинь перетворилася на місце суцільних трагедій. Бо активізувались і мародери – зграї бандитів, які грабували села задля наживи.

Найперше заворушення охопили Сарненський, Костопільський, Рівненський і Здолбунівський повіти, у червні 1943-го – Дубнівський, Кременецький та Луцький, у липні – Горохівський, Володимир-Волинський і Ковельський, наприкінці серпня – Любомльський.

Загинули десятки тисяч невинних людей

Поляки вважають найкривавішою розправою проти свого народу ту, що сталася 11 липня 1943 року у Павлівці (донедавна Іваничівський район). Тоді вбили у місцевому костелі й біля нього 200 поляків... Але не все так однозначно. Якщо аналізувати події тих часів, то неможливо не сказати про те, що керував цією кривавою акцією нібито сотенний УПА Василь Левочко. Історики дослідили: через рік він же з’явився на Волині у мундирі капітана НКВС радянської прикордонної служби. А невдовзі в околицях Грубешова (сучасна Польща) упівці вбили його із засідки як ворожого агента! І таких випадків відомо немало.

Командування Армії Крайової Волинського округу, аби протидіяти УПА, створювало власні польські партизанські загони й організовувало каральні акції проти українців. Згадаймо, якого нищівного удару поляки завдали по українських селах на Холмщині Сагринь, Ласків, Шиховичі, Турковичі, Пасіки, Бересть, Новосілки, Кругле, Жулиці та інших. За даними Українського інституту національної пам’яті, тільки у Сагрині вбито від 800 до 1000 українців! Чимало імен жертв не встановлені й досі. Тоді, 11 і 12 березня 1944 року, польське підпілля атакувало 15 українських сіл, стираючи хати та людей з лиця землі. У ті дні у Ласкові був закатований і мій дідусь – православний священник Лев Коробчук. Йому поляки після смерті повідрубували руки-ноги…

Каральні акції провадили також відділи польської комуністичної партизанки. У звітах про акцію, зокрема, у Лахвичах (село у донедавна Любешівському районі) йшлося про «вирізування українського населення». І таких кривавих помст було чимало. Ще живі уродженці сіл Рудка-Козинська, Малинівка, Мар’янівка (колишній Рожищенський район), Красний Сад, які пам’ятають криваві розправи. Зокрема, у селі Рудка-Козинська 9 липня 1943 року загинуло 13 жителів. Рідні досі плачуть, згадуючи, як на сінокосі поклали молодь, яка гребла сіно, – п’ять душ. Троє хлопців і одна дівчина загинули відразу, а п’ята ще довго стогнала. Вона тримала в руках свої… кишки і просила пити. Вгледівши на одному з дворів вагітну жінку, яка повернулася, аби випустити поросну свиню, поляки і її не пощадили. У Мар’янівці серед інших убили маленьку дівчинку, що тулилася до батька, а в Малинівці – жінку, яка стояла з немовлям біля колиски й не захотіла в мороз знімати кожуха. Словом, нищили усіх, кого бачили. Палили не окремі хати – цілі вулиці і села!

Про Волинську трагедію в Україні п’ять десятиліть мовчали, й лиш зовсім недавно почали вивчати цю сумну сторінку в історії нашої держави. Точна кількість жертв невідома. Дослідники називають різні цифри – від 36 до 50 тисяч загиблих з польського боку (з яких 19 тисяч – зі встановленими прізвищами) та від кількох тисяч до 24-х тисяч з українського.

Наслідком Волинської трагедії стала депортація – примусове виселення українського населення Лемківщини, Посяння, Підляшшя і Холмщини на територію СРСР. А її саму вже назвали повстанням українського населення проти трьох окупантів – комуністів, фашистів та поляків.

У 2003 році, до 60-ї річниці Волинської трагедії, український та польський президенти Леонід Кучма та Александр Кваснєвський підписали спільну заяву-примирення. У ній, зокрема, були слова: «Просимо прощення і прощаємо».

Наталія КРАВЧУК


Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!

Читайте також

Увага! Коментарі відсутні! Прокоментуйте першим...

Ваш коментар

Ви погоджуєтесь з правилами коментування.
Реєстрація Вхід
Забули пароль?
Реєстрація Вхід
На ваш E-mail буде відправлено лист з інструкцією
Реєстрація Вхід
Зареєструватися