На Волині подружжя обвінчалося після 50 років спільного життя
Волинь

На Волині подружжя обвінчалося після 50 років спільного життя

16 вересня, 09:17
0
0
Сподобалось?
0

Зоя Тимофіївна та Микола Євтухійович Солом’янюки з Любомльщини - щасливе подружжя, яке в любові та злагоді разом прожило 50 років. 

Про це пише газета "Новий погляд+"

"Як тепер пам’ятаю, було наше весілля рівно 50 років тому, у неділю, 29 серпня. А тепер, 28 серпня, ми вирішили повінчатися в церкві, бо тоді, на початку 70-х, про таке навіть боялися й думати.Зібрали у храмі найрідніших людей – дітей та внуків, котрі стали свідками укладення церковного шлюбу. Тоді ж у сімейному колі й приймали вітання із золотим ювілеєм подружнього життя", - починає свою розповідь Зоя Тимофіївна.

Познайомилися Зоя та Микола у Любомльській сільгосптехніці, куди обоє прийшли працювати: вона – після школи (вступити на навчання в омріяний університет на спеціальність «іноземна мова» не вдалося через надміру великий конкурс), а він – одразу після служби в армії. –А за трохи й побралися. Мені на той час було 22 роки, йому – 23. Весілля гуляли два дні – 28 та 29 серпня, в Любомлі та Машеві, звідки родом Микола, – розповідає Зоя Тимофіївна. 

"Жити вирішили тут, в Любомлі, у старенькій хатині, бо ж до роботи нам було рукою подати. Працюючи бухгалтеркою у сільгосптехніці, Зоя Тимофіївна паралельно здобувала вищу освіту у Львівському сільськогосподарському інституті",  -розповідає жінка. 

Згодом молоду та працьовиту жінку призначили головною бухгалтеркою підприємства. Далі довелося працювати в райдержадміністрації, у відділі економічного розвитку, потім – у «Градобанку», згодом – у Старовойтові. А вже маючи за плечима 38 років трудової діяльності, у 2004 році вийшла на заслужений відпочинок.

Микола Євтухійович починав свою трудову діяльність звичайним помічником бригадира Любомльської сільгосптехніки, маючи дипломи Володимир-Волинського сільськогосподарського технікуму та інституту в Дублянах, потім став бригадиром тракторної бригади, згодом – завідувачем курсів з підготовки працівників сільського господарства, головним інженером з нової техніки. У 1980 році працював в управлінні сільського господарства райдержадміністрації, начальником Любомльської інспекції Держтехнагляду, потім – головним інженером в управлінні. Навіть довелося п’ять років очолювати колгосп у рідному Машеві. І от, маючи, окрім загального, ще й 24 роки стажу державного службовця, вийшов на заслужений відпочинок. Але навіть на пенсії подружжю не сидиться: Микола Євтухійович вже 12 років працює у Любомльській спортшколі робітником з обслуговування, а Зоя Тимофіївна зайнялася підприємницькою діяльністю. Хоч і проживали все життя у місті, проте завше тримали господарство. Тепер менше, бо здоров’я, кажуть, вже не те.

"За городами немає коли сумувати та боки відлежувати. Пів гектара маємо поля, щось діти садять, решту – ми. Придбали невеличкого трактора для обробітку городу", - каже Микола Євтухійович.

Окрім того, чоловік тримає у селі Лисняки ще й невелику пасіку, звідки збирає запашний мед. Для родини, каже, на зиму вистачає. Зоя Тимофіївна купається в іншій стихії: квітах, з яких найбільше любить лілії та осінні хризантеми, троянди. Більше двох десятків років займається вирощуванням різних сортів помідорів, з яких кожної осені збирає своє насіння та вирощує розсаду для власної потреби.

У вільну хвилину пані Зоя любить засісти за вірші. Одна з її поезій, присвячена рідному місту, увійшла до збірки творів письменників краю «Променади Любомля». 

Найбільша гордість подружжя – двійко дітей (донька Лариса вчителює у Любомльському ліцеї №2), син Олександр – служить у прикордонних військах) та четверо внуків. Дуже переживали, коли син у 2014 році потрапив в АТО, де служив у пункті пропуску «Маринівка». Саме за декілька місяців до того, каже Зоя Тимофіївна, сім’я сина поповнилася найменшою маленькою донькою. Згадуючи той період, жінка стиха стирає непрохану сльозу з очей. Обстріли, наступи, втрата побратимів – всього довелося пережити їхньому сину. Чи то щаслива година, чи то молитви матері, але повернувся додому живим та неушкодженим, хоча на ротації бував у зоні ООС ще декілька разів.

За чоловіком пішла на контрактну службу і його дружина Любов, пройшовши тримісячні курси бійця у Старичах Львівської області, профільні курси у Київській області. Тепер обоє служать у протиповітряній обороні. 

"Незчулися, коли пів століття спільного життя пролетіли, як одна мить. Пригадуєш: щойно школу закінчила, а тепер – уже внуки дорослі, а тобі уже за 70. Всяко було в житті: і хороші моменти, і погані. Сварилися, мирилися… Так не буває, щоб все гладко. Та все одно живемо добре, хоч і статків великих не маємо. Бо це – не головне",  - каже Зоя Тимофіївна.

Підтримка та любов найближчих людей, злагода, розуміння, бачити щасливими та здоровими своїх дітей та усмішки на обличчях внуків – ось що, за словами подружжя, найголовніше у житті та не вимірюється жодними скарбами світу. 


Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!

Увага! Коментарі відсутні! Прокоментуйте першим...

Ваш коментар

Ви погоджуєтесь з правилами коментування.
Реєстрація Вхід
Забули пароль?
Реєстрація Вхід
На ваш E-mail буде відправлено лист з інструкцією
Реєстрація Вхід
Зареєструватися