Рустам ХАМРАЄВ
Волинь

У свій останній бій лучанин пішов під звуки Гімну України

24 жовтня, 15:11
0
0
Сподобалось?
0

Лучанин Рустам Хамраєв мав узбецьке коріння, але понад усе любив Україну. У блокноті його рукою написано, що це «найкраща у світі країна, бо я тут народився і живу». Як виявилося, це були не просто слова. У найважчий для країни час, не роздумуючи, став на її захист. І загинув одним з перших.

Рятував майданівців від куль «Беркута»

Батьки Рустама, Шонійоз і Антоніна, про те, що їхньому синові присвоєно звання Героя, дізналися чи не пізніше за всіх – були на могилі сина.

– Потім побачив пропущені дзвінки, – схвильованим голосом розповідає тато. – Коли чоловік із Міністерства оборони сказав, що є указ… Просто немає слів… Тільки 21 серпня ми з дружиною їздили у Холодний Яр, де нам вручили синову нагороду – Народний Герой України. Я вважаю, це найбільша оцінка того, що він зробив, вищої вже бути не може. Адже за те, кому її давати, голосують люди. А тут ще одне звання – від держави.

Батьки бережуть кожну дрібничку, пов’язану з сином: патріотичний магнітик на холодильнику, записи, зроблені його рукою, улюблену музику на телефоні… Мало не через слово тато Шонійоз каже: «А от Рустам так говорив, а от він так думав». У його кімнаті залишили все так, як було. Щоранку мама от уже більше семи років заходить туди зі словами: «Добрий ранок, синок!» А ввечері каже: «На добраніч, сину!»

Рустам і справді був унікальною людиною – такі рідко трапляються у наші дні. І він вважав, що коли ти присягнув на вірність народу, то повинен бути йому вірним (Рустам служив у армії і давав присягу). У блокноті його рукою написано: «Немає на світі більшого щастя, ніж віддати життя за свій народ, за свою Батьківщину!» Як виявилося, для Рустама Хамраєва це були не просто гучні слова. Він так думав, так жив.

Краще життя для всіх нас цей 38-річний чоловік, закинувши свій бізнес, поїхав відстоювати на Майдані. І був там не час від часу, а постійно. Стояв у люті морози під струменями водометів, у перших рядах протистояв «Беркуту» і тітушкам.

Першим великим шоком і втратою для Рустама стала загибель Сергія Нігояна. Після смерті друга рингтоном на телефоні Хамраєва став Гімн України.

Одне з останніх фото батька з сином Рустамом

У ті страшні лютневі дні, коли розстрілювали Майдан, Рустам був там. Це на його очах один за одним падали хлопці, підкошені кулями беркутівських снайперів. Він також міг бути серед них. Адже рвався уперед, витягував побратимів з-під обстрілів. Ті, хто був поруч з Хамраєвим, згадують, як, ризикуючи власним життям, той урятував медичку, у котрої під обстрілами снайперів стався інфаркт. Ще одну медсестру він зумів витягти фактично з-під ніг «Беркута». А побачивши замаскованого під КамАЗом снайпера з так званої «чорної роти», лучанин вступив з ним у двобій і цим урятував десятки тих, хто міг опинитися в сумному списку «Небесної сотні». А коли бачив смерть побратимів, стиснувши кулаки, казав: «Краще б мене ця куля прошила, а не його – молоденького, котрому жити і жити». Особливо переживав Рустам смерть свого юного друга Устима Голоднюка.

Пізніше так скаже журналістам про ці дні: «Героєм я себе не вважаю. На моєму місці кожен чоловік зробив би так мовчки. Взяв би зброю, щоб не нападати, а боронити».

«Я вас усіх люблю»

Ті дні не минули для Рустама Хамраєва безслідно: поранення ноги, контузія, отруєння димом і газами. Але він не міг сидіти вдома. Уже в березні він був у Києві в наметі. Жив там до президентських виборів. А коли вони відбулись, як згадує його товариш Олексій, зайшов у палатку і сказав: «Хлопці! Є пропозиція їхати в Луганськ. Тепер наші барикади там, там – наш Майдан. Я їду. Хто зі мною?» Так загітував більше 20 чоловіків, які 28 травня вирушили на Схід. Рустам став бійцем батальйону «Айдар». 17 червня рота волинських добровольців отримала наказ висуватися у район селища Металіст. Дорогою група, де був Рустам, потрапила у засідку та вступила у бій. Але сили були занадто нерівними: українські солдати з автоматами проти добре озброєних важким стрілецьким озброєнням та бронемашинами терористів. Солдат Хамраєв залишився прикривати вогнем зі свого «АКС» побратимів, врятувавши їх ціною свого життя. Його розстріляли впритул з великокаліберного кулемета. Розривні кулі поцілили і розтрощили голову, хребет та ногу – смерть була миттєвою.

– Того дня я дзвонив синові, – згадує батько. – На запитання «Як справи, синок?» він запевнив, що все добре. Я ж почув характерні для перестрілки звуки. Але Рустам обірвав розмову: «Мені пора. Я всіх вас люблю. Дуже сильно люблю…». Це були останні слова… Прощальні…

Два дні побратими не могли забрати тіло Рустама. Увесь цей час рідні телефонували в надії почути його голос. Тож два дні над тілом бійця линуло: «Ще не вмерла України ні слава, ні воля…»

Останній запис з його блокнота: «Отримав автомат АКС-74. Чотири магазини», а нижче – «Стояти на смерть! Україна – понад усе!!!».

Рустама Хамраєва хоронили у закритій труні. Уже після похорону батьки, розбираючи речі, знайшли на балконі чорний кульок, де була його майданівська каска, наколінники і записка для 12-річного сина: «Дорогому, милому синочкові Алішерчику – від тата! На пам’ять, згадку. Цілую, обнімаю. Твій тато Рустам». Ідучи на війну, рідним залишають найцінніші речі. Для Рустама Хамраєва вони були пов’язані з Майданом. Алішер сьогодні студент Нововолинського електромеханічного технікуму. Він береже той безцінний скарб, який залишив йому тато.

Бійці-«айдарівці» детально описали місце загибелі Рустама. Коли закінчиться війна, Шонійоз Хамраєв хоче туди поїхати, аби завезти жменьку волинської землі та встановити пам’ятний знак.

Наталка СЛЮСАР


Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!

Читайте також

Увага! Коментарі відсутні! Прокоментуйте першим...

Ваш коментар

Ви погоджуєтесь з правилами коментування.
Реєстрація Вхід
Забули пароль?
Реєстрація Вхід
На ваш E-mail буде відправлено лист з інструкцією
Реєстрація Вхід
Зареєструватися