Вони живуть у старенькій хаті в селі Оленівка Рожищенської громади Луцького району. Тут давно потрібно робити ремонт, але де взяти кошти, коли з доходів лише мізерна пенсія по інвалідності? Звичайно, не вистачає у господарстві і чоловічих рук, але мама Оксана Дармовіс не звикла нарікати. Вона дякує Богові, що має трьох донечок, які ще школярки, а вже є найпершими помічницями.
Найстарша, 14-річна Ірина – дев’ятикласниця. Вона і суп уміє зварити, і солоденьке щось спекти. Дівчата ніяковіють від несподіваних гостей, бо живуть тихо і скромно.
– Нашій мамі не можна важко працювати, бо має хворі суглоби, – пояснює 12-річна Світлана. – То я у хаті прибираю, з Катею на городі зілля рвемо, дров, води у хату принесемо.
Мама з лагідною усмішкою слухає щебетання доньок. Смутнішає на обличчі, коли починає розповідати про свою долю:
– З чоловіком розлучилася, коли найменшій, Свєті, було трошки більше року. Жили у Ківерцівському районі, а потім переїхали сюди. Найважче було з дрібними дітьми: то хворіли, то плакали. На щастя, добрі сусіди трапилися – завжди допомагають та підтримують. А тепер я геройка, бо дівчата вже великі, все вміють робити.
Від радісних слів переходить до клопотів і, зітхаючи, розповідає про свою болячку.
– Маю другу групу інвалідності через захворювання кульшових суглобів. Тому не можу довго бути нагнута, фізично працювати важко. У лікарні кажуть, що треба їх міняти. А за що? Це ж дорога операція! У нас же дохід – моя пенсія та допомога як малозабезпеченій сім’ї. Може, хтось у селі й дорікне, що мале господарство маємо, але не хочеться дітей змалечку у нього запрягати. Тримаємо курей, качок, город садимо. Як не даємо ради, прошу людей помогти. Всяко буває, але не нарікаю на життя.
– А батько до дітей признається?
– Ех… Навідується раз у місяць. Але самі бачите, що всюди тре чоловіча рука, – зітхає 44-річна жінка.
Дівчата принишкли і прислухаються до дорослої розмови. На столі холоне тушкована картопля, у грубці стихло полум’я. Візит журналістів перебив звичні ранкові клопоти сім’ї. Щоб розбавити невеселі думки, запитую у школярок, чи мріють вже про якісь професії?
Найстарша, Іра, жвавішає і каже, що хоче йти вчитися на кухаря. Катя сяє усмішкою і додає, що буде художницею, а от Світлана хотіла би стати поліцейською.
– А найбільше я мрію завести морську свинку, але не знаю, де її взяти? – зітхає наймолодша сестричка.
І всі усміхаються, почувши це щире зізнання. Так, живе ця сім’я не у розкошах, але мають вони значно цінніше – щирі, добрі стосунки. Бо коли говорили про особливі почуття, дівчата, повернувшись до мами, в один голос сказали:
– А тебе ми любимо найбільше!
Руслана ТАТАРИН
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!