Заробітчанка з Волині поїхала шукати кращої долі до Словаччини і знайшла на чужині хорошу роботу та кохання.
Про це повідомляє «Горохівський вісник».
На весілля у Словаччину їхала ціла «делегація» з Горохова – син та невістка нареченої та її подруга. Їхали традиційно для такої події – з двоповерховим волинським короваєм, який викликав подив у словацьких прикордонників.
Проте повернемося до початку цієї історії. Горохівська медсестра Ірина Швець вирішила податися на заробітки, щоб допомогти фінансово стати на ноги трьом дорослим дітям. Потрапити відразу в котрусь із словацьких лікарень медсестрою могла лише мріяти, тому в Братиславі не гребувала найважчою непрестижною роботою посудомийки, прибиральниці, доки земляки не нарадили працю доглядальниці в приватному пансіонаті для престарілих людей.
Старенькі пацієнти горнулися до чуйної українки й називали її донькою. Колеги ж із перших днів вирізнили вроджений професійний хист Ірини Богданівни. Й це не дивно, адже за плечима був 23 річний стаж маніпуляційної сестри терапевтичного відділення Горохівської районної лікарні.
Щоб продовжити займатися в Словаччині улюбленою медсестринською справою, волинянка взялася підтверджувати свій диплом. До речі, зробити це на віддалі доволі складно. Допомогти підрядилися словаки, а поручилися за неї там авторитетні професійністю … тернополяни Галина й Олег Пруси. Згодом Ірина Богданівна Швець із Горохова на Волині – головна медична сестра реабілітаційного центру в с. Модрова – туристичному поселенні з цілющими гірськими водами. Ба, тепер Ірина - вже Франьо-Корольчук.
Зі своїм обранцем Ірину познайомила робота. Для вродливого, плечистого, добропорядного медбрата пансіонату Яна Франьо українка Ірина стала коханням з першого погляду. Вона ж, розчарувавшись у двох заміжжях, зневірившись у почуттях, без яких свого часу не уявляла життя, ніяк не могла наважитися на нові стосунки.
Але щирість, як це, на жаль, буває не часто, таки зустрілася з щирістю. Ян запропонував своїй коханій руку й серце і вона погодилася.
…Весілля салютувало українською приязню й словацькою гостинністю. Усі підопічні пансіонату благословили Ірину і Яна вдячними словами, батьківськими поглядами, наче найрідніших людей. Багатьох із них подружжя разом із колегами зуміло порятувати від коронавірусної смерті. Було, що протягом тижня вона забирала десятьох і більше людей.
Днями Ян познайомився з Україною, зі своєю новою українською, - родиною. Від них він у захваті. Про них із захопленням розповідає своїм найдорожчим і друзям.
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!