До редакції звернувся мешканець Старої Вижівки, інвалід І групи Юрій Романюк. З 1995 по 2001 роки чоловік був членом колгоспу «Іскра», що в селі Паридуби. Майновий пай отримав, а земельний – ні. І ось тільки тепер вирішив добиватися справедливості. Старовижівський районний суд своїм рішенням від 28.07.2021 визнав право чоловіка на земельну частку (пай). Але землі, придатної для ведення сільського господарства, пан Юрій отримати не може, бо її в користуванні Смідинської ОТГ, куди входять нині Паридуби, практично не залишилося.
Як так сталося, що Юрія Романюка не внесли до списків пайовиків у далекому 1997 році? Голова земельної комісії Смідинської ОТГ Сергій Манькута (він же був головою КСП, коли землю розпайовували) пояснив:
– Тоді на загальних зборах люди вирішили, що тому, хто мало працював у колгоспі і заробив майновий пай менше 200 гривень, землі не давати. А Юрій працював у нас недовго, тому і не потрапив у списки.
– Однак законом таке не передбачено. Тобто ви керувалися не нормами законодавства, а думкою людей?
– Виходить, так…
На запитання, чому ж так пізно взявся відстоювати своє право на пай, Юрій Романюк розповів, що невдовзі після розпаювання колгоспних земель він захворів, і тоді було не до того. Потім стали казати, що пізно чогось добиватися, тільки даремна трата грошей. Та й часу пройшло надто багато. А не так давно дізнався, що таки має право на землю, і подав позов до суду. І виграв його. На виконання рішення суду Смідинська ОТГ змушена була виділити йому 4,81 га землі. Дали пай одним масивом в урочищі «Бильов». Радіти б, але немає чому. Бо земля ця не придатна для ведення сільського господарства, й ніхто не пам’ятає, щоб вона коли-небудь розорювалася.
– Там пісок набирали, коли дорогу будували. Ями, болото, дерева ростуть. Хоч кар’єр копай і тішся. Тицьнули те, що нікому не треба. На сесію мене ніхто не запрошував і не повідомляв, ніяких інших варіантів не пропонували. Хіба можна так цинічно? – обурюється Юрій Романюк. – Ще раніше ми написали заяву на 2 гектари, урочище вибрали, але депутати не проголосували. Я розумію, що землі вільної мало. Частину здають в оренду фермерам. Але хай би поцікавилися, хто став власником ласого шматка у 26 гектарів? Ще до того, як ОТГ створили. Це точно не місцеві мешканці. Моєму адвокату дали відповідь, що на території ОТГ лише 12 ділянок залишилося, і то це болото й пісок. От і виходить: рішення суду у мене є, а землі не маю.
Голова земельної комісії Смідинської ОТГ нічого не зміг розповісти про таємничих власників 26 гектарів тутешньої землі. Каже, поняття не мають, хто прибрав цю площу до рук без дозволів і згоди сільської ради. Бо робилося це все через Луцьк.
– Ми тих людей не бачили і не знаємо. Ніби якийсь бізнесмен. Нібито за всім цим стоїть один з народних депутатів. Тільки в комп’ютері побачили, що той шмат у нас забрали. Був якийсь список людей, ніби їм дали по 2 гектари. Напевне, підставні особи. Скільки в районі добивалися, щоб дізнатися, хто ж власник – так нічого й не дізналися, – каже Сергій Манькута. – Земля ця у Паридубах. Її ніхто не обробляв, ніби тільки цієї осені вже зорали. А що там робитимуть – не знаю. Тому ми на сесії прийняли рішення: хто не прописаний на території ОТГ – землі не виділяти. Бо її вже немає практично. Було ще 8 гектарів болота, і то люди не відмовилися, забрали. І не скаржаться.
Така, на жаль, реальність. Жирні шматочки землі, що були ще на карті нічиїми, вже давно прибрали до своїх рук спритники, імен яких не знають навіть громади, де знаходиться ця земля. Для депутатів та їхніх протеже вільні гектари знайшлися, а для простих людей – немає. Юрій Романюк написав скаргу у Ковельську прокуратуру, що не виконується рішення суду. Але минув місяць, а відповіді поки не отримав.
Олеся ВЕРЕСКОВЕЦЬ,
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!