Нещодавно Україну вразив сюжет про долю 85-річної хуторянки із села Кримне Ковельського району. Бабця живе одиноко серед поля у дірявій хатині без світла, день і ніч сидить біля грубки, щоб не згас вогонь. Шість років тому «Вісник+К» вже писав про Ганну Зінюк.
Тричі ставала погорільцем
У грудні 2015-го, шість років тому, я була у відрядженні у Кримному. І місцеві розповіли, що є у них така дивачка-хуторянка: ні хати, ні світла, ні рідні. Тримала худобину та овець, біля яких взимку грілася, та кілька песиків. Тільки от добратися до неї не так легко. Коли дощі чи сніг, то хіба трактором. Але мені пощастило – ті кілька тижнів були сухими. Ганну Зінюк застала на вулиці. Навдягана, у кількох хустках, сухенька й маленька бабця сиділа на пеньочку, як грибочок.
– Колись тутки 16 хат стояло коло нас, – розводить руками. – А потім стали всіх перевозити з хутора в село. А мати не хтіли. То якось до нас приїхали і розкидали будинок, щоб швидше перебиралися… Я приїхала із заробітків у Дніпропетровську, а старший брат був в армії. А тут – Боже ж мій, Боже! – сидять мої мати з малим братом під білим небом, а поряд купою розкидані дошки від хати! А на вулиці зима вже, снігом усе присипало. Як уміла, збила тоді якусь комору, а в ній сяку-таку грубку – і стали жити.
– А заміж Ви виходили? – спитала я.
– Ні, бо мати моя больні були, слабували дуже. Я їх шкодувала. Матера не могла кидати. Та й хата, яку я склала, текла так, що у нас всеньке добро всередині погнило. Не було мені з чим на той замуж іти.
Минув час. Уже й матері не стало, і так лишилася Ганна жити на хуторі одна-однісінька. У тому «хлівчику» ноги взимку примерзали до «битих валянок». Спала одягнена і взута тижнями. Або й просто на вулиці куняла біля вогнища, бо там було тепліше. І все мріяла, що колись їй таки вдасться пожити у справжній хаті. Та роки минали, а лихо не полишало нещасну жінку. Розказувала, як злодії скрутили, зв’язали їй руки-ноги, побили і з хліва всю худобу вивели. А там 17 годувальниць мукало, бики, отара вгодованих баранів! Ганна Зінюк тричі ставала погорільцем. І на підтвердження своїх слів баба Ганя показувала дві купи обвуглених балок та дощок і закіптюжений вагончик. Першою згорів той збитий власноруч «хлівчик». Район їй виписав лісу – і вони з братом збудували нову хату. Не встигла й обжитись у ній, як згоріла. Добре, що хоч сама жива залишилася. Врешті пішов з димом і третій бабусин дах над головою – виділена колгоспом будка на колесах. Літо з осінню перебула на вулиці просто неба, а вже на зиму купила дерев’яну хату і перевезла її до себе. Але треба було докласти до неї рук. А де їх було взяти у вісімдесят? Тож за останні кілька літ ця омріяна хата знову перетворилася на хлів: стіни розсохлися, двері не зачиняються, вітер крізь щілини гуляє. Грубка тепла, поки у ній щось горить.
У притулок не хоче
Голова Дубечненської ОТГ, куди входить Кримне, Анатолій Костючик геть не радий, що про їхню хуторянку тепер знає вся Україна. Жаліється, що йому вже навіть з Києва дзвонили, як він таке міг допустити у ХХІ столітті! І пояснює, що бабця під наглядом й аби не думали, що покинута напризволяще: декілька разів на тиждень до неї навідується соціальний працівник, рідний племінник забігає.
– Не злічити, скільки разів ми вмовляли її перебратися до нас у терцентр для одиноких, – каже Анатолій Петрович. – У теплі, добрі була б. Вона категорично проти. І закону такого нема, щоб я міг силою її перевезти. Навіть консультувався про це з прокурорами. Бабця ж при своєму розумі! Мені твердить, що вона зі свого хутора нікуди не поїде. Каже: «Я там вмру відразу. Як тільки вийду і не побачу свого хліва та худоби – вмру!» І що мені з нею робити?!
– Може, хату їй якось відремонтувати? – запитую.
– А хто цим буде займатися? Простіше її у терцентр доправити.
Ганною Зінюк взялися опікуватися волонтери, оголосили збір коштів. Хтозна, може, бабусі таки вдасться дожити віку в теплі, але у своїй хаті?
Мирослава КОСЬМІНА
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!