А дружині донора його родичі дорікають: взяла за органи мільйон
«Вісник+К» уже розповідав вражаючу історію 13-річного Максима Давидюка із села Зарудчі Любешівської громади – він став першою дитиною в Україні, якій пересадили серце.
Інсульт у 13 років
Що пережила родина Давидюків за останні пів року, навіть страшно уявити. 22 липня у їхнього єдиного сина Максима стався інсульт.
– До цього він був абсолютно здоровим! – розповідала мама Тетяна. – Бігав, грав у футбол, плавав, ніколи ні на що не скаржився. У Волинській обласній дитячій лікарні йому поставили діагноз – кардіоміопатія. Кажучи простою мовою, серце дитини збільшилося й не перекачувало кров, а лише пульсувало.
Тетяна знала, що означає ця хвороба. Адже ця недуга була у троюрідних братів Максима. Одному серце пересадили в Мінську, та він не вижив. Другий в Індії не дочекався донорського органа. Тож Тетяна Давидюк сподівалася лише на диво. Хвороба її сина розвивалася занадто швидко. Уже за два місяці Максим потрапив у реанімацію Львівської лікарні швидкої допомоги.
– Він не хотів ні говорити, ні їсти, дихати не міг зовсім, був на кисневій підтримці. Тільки завдяки дорогим уколам жевріло його життя. Та це не могло тривати довго. Я була тоді у розпачі! – згадувала ті важкі часи жінка.
Дзвінок лікаря посеред ночі з новиною про те, що є донорське серце, вселив надію. Операція пройшла успішно. Про неї дізналася вся Україна, бо це була перша така у нашій державі. Максиму пересадили серце 54-річного чоловіка. Його ж власне було повністю знищене, як у 70-річного діда. Зі сльозами на очах того ж дня батьки Максима дякували невідомій їм родині донора.
«Живи здоровим і пам’ятай мене»
Тетяна таки дізналася ім’я чоловіка, чиє серце б’ється у грудях її Максима. Це Михайло Шелестак зі Львівщини. Вона зателефонувала його дружині Надії, яка дала згоду на те, аби органи її чоловіка після смерті врятували інші життя.
– Як виявилося, вона просила у лікарів дати їй наш телефон. Словами неможливо передати, як ми вдячні пані Надії та її синам, – розповіла мама Максима.
Давидюки зустрілися з дружиною Михайла Шелестака у Києві на зйомках телепередачі. Там було все: сльози, обійми. Пані Надія зізналася, що рішення підписати згоду на трансплантацію органів покійного чоловіка Михайла їй далось важко. І хто знає, чи вона взагалі б прийняла його, якби не її старший син Мар’ян. «Хай тато, помираючи, врятує чиєсь життя», – переконував 25-річний хлопець маму.
– У чоловіка стався інсульт, – розповіла про ті дні пані Надія. – Я сама бачила, що він уже не буде жити. Як швидка приїхала, він не говорив, тільки ледь-ледь билося серце.
Перед тим, як відключити апаратуру і повезти Михайла до операційної, його дружина покликала священника. Родичам же про своє рішення розповіла пізніше – у ту страшну мить було не до того, усе відбулося дуже швидко.
– Моя родина мене підтримала. А ось родичі покійного чоловіка, особливо його братова, дорікали, що я би мала за це великі гроші взяти, – ледве стримуючи сльози, ділилася власним болем пані Надія. – Я місяць ходила і плакала. Казали, мовляв, здала хлопа на органи і має мільйон. А ще винили мене у його смерті. Хіба ж я його забила?
У ті важкі дні маму підтримували сини. Старший, Мар’ян, показував фото врятованого Максима: «Тата немає, але хлопчик живе. Його серце б’ється». Познайомившись з Максимом, Надія Шелестак каже, що тепер ще більше впевнена у правильності свого рішення. Хлопець сам запропонував їй послухати, як б’ється серце її коханої людини.
– Живи здоровим і пам’ятай мене, – обняла його жінка.
– Ми жодної копійки не платили за серце Максима ні родичам донора, ні лікарям! І це дуже добре, що у нашій державі стали робити такі операції, – каже Тетяна Давидюк. – Шкода, що не всі це розуміють. Адже померлому на тому світі вже не будуть потрібні ні серце, ні печінка, ні нирки. Вони просто згниють у землі. А могли би комусь дати шанс на життя.
Для підтримки роботи серця Максиму щомісяця потрібно пити дорогі ліки. Добрі люди, громада не залишають Давидюків наодинці з їхніми проблемами. Максим добре вчиться у школі, правда, поки дистанційно. Веде свою сторінку у соцмережі, щодня ходить пішки по декілька кілометрів. І радіє кожному прожитому дню.
Наталка СЛЮСАР
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!