Микола ТКАЧУК
Волинь

Сільський вчитель з Волині після жахливого інсульту став художником

6 лютого, 10:00
0
0
Сподобалось?
0

Трапилося це з Миколою Ткачуком із села Залісці колишнього Рожищенського, а нині Луцького району, – простим сільським вчителем. Він був ще парторгом, директором школи. А головне – талановитим, непересічним поетом. У нього вийшли три поетичні книжки. Дуже цікаві і самобутні. І раптом – біда. Страшна, жахлива. Інсульт. Ледь вернули з того світу. І сталося чудо – Микола почав малювати. Та ще й як! У його картинах багато світла, сонця, тепла, синього неба, яскравих неповторних кольорів. Та давайте про все по порядку.

Три поетичні книги

Якби Микола Ткачук був живий, йому нині виповнилося б 66 років. Проте він не топче ряст на цій землі вже майже десять літ. Ми разом росли у сусідніх селах. Часто спілкувалися. Були близькими друзями. Єднали творчі справи, спільні інтереси.

Дуже радів, коли у Миколи вийшла перша поетична книжка. Звичайно, по-дружньому критикував. Але ж було і чим тішитися. Від його віршів віяло свіжістю, теплом, цікавими образами. Порадувала й друга книжка. Тоді й виявилося, що Волинь знайшла нового самобутнього поета. По натурі мовчазний, трохи замкнутий, а виявляється, всередині у нього нуртували неймовірні творчі пристрасті, які згодом клалися на папір. 

Знову просяться дивні слова,

Що тобі я не встиг розказати,

Бо забута струна ще жива,

Нам байдужість не хоче прощати.

Буде стукати ввечері в вікна,

І трусити з дерев білий цвіт,

Нагадає: коротенький вік наш,

На любові тримається світ.

Три смерті рідних

Окрім проблем і бід, які трусили Україну і не могли не зачіпати Миколу Ткачука, на нього звалилася велика страшна біда. Помер батько. А потім у 42 роки – рідний брат Петро. Пізніше – 34-річна сестра Леся. І усе це протягом кількох років. Звичайно, Микола не плакав, не голосив. Флегматичний за темпераментом, усе тримав у собі. Та це не могло минути безслідно, а вдарило несподівано і страшно. Інсульт. Дуже важкий, після якого виживають одиниці. Діти Ульян та Каміла, дружина Тамара одразу разом з лікарями кинулися рятувати рідну людину. Важко словами передати, що їм довелося вистраждати, щоб вернути до життя Миколу.

Особливо важко було Тамарі. Вона днювала й ночувала у лікарні, не відходила від хворого чоловіка. Шукала дефіцитні ліки, уколи, не давала спокою лікарям. Кілька місяців велася неймовірно важка боротьба за Миколине життя. Але тим приємнішою була перемога. Він повернувся у цей світ. Правда, відняло один бік, не міг ні говорити, ні ходити. Усе починав спочатку.

Реабілітація йшла дуже повільно, важко. Через кілька літ повернулася пам’ять. А ще Микола несподівано почав малювати. Лівою рукою. Та ще й як! Це було щось неймовірне.

Картини Миколи Ткачука надзвичайно самобутні. У них неймовірний магнетизм. Коли починаєш розглядати, уже не можна відірватися. Дуже багато зображав ліс. Це й не дивно. Бо ж село Залісці розташоване поблизу мальовничого лісу. До речі, Миколин батько Федір був лісником. І з дитячих літ багато часу проводив у тому гаю. Як-то кажуть, виріс там.

Те, що не вдалося поету розповісти про красу краю у віршах, він переніс у свої картини. За життя сім’я організувала кілька виставок. На жаль, мало л

юдей познайомилися з творчістю Миколи Ткачука. Лікарі натомість пояснюють, що крововилив приглушив одні центри творчості у мозку, а відкрив інші. Може, воно й так, а може, й ні. Ніхто точно не знає.

Микола після інсульту прожив ще одинадцять років. Але те, що він створив, можна сміливо назвати творчим вибухом, потрясінням. Написав понад сто картин. Я не спеціаліст, не можу оцінювати художню цінність його картин. Як на мене, вони дуже гарні, цікаві, неповторні. Самі подивіться та оцініть.

Євген ХОТИМЧУК


Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!

Читайте також

Увага! Коментарі відсутні! Прокоментуйте першим...

Ваш коментар

Ви погоджуєтесь з правилами коментування.
Реєстрація Вхід
Забули пароль?
Реєстрація Вхід
На ваш E-mail буде відправлено лист з інструкцією
Реєстрація Вхід
Зареєструватися