Ось уже понад сотню років кожної дев’ятої неділі після Пасхи вшановують козаків, полеглих під час Берестецької битви. Наприкінці червня - початку липня 371 рік тому відбулася ця найбільша битва в історії Європи XVII століття. На полі січі зійшлися Військо Запорозьке під проводом гетьмана Богдана Хмельницького і татарське військо на чолі з кримським ханом Ісламом-Гереєм, з іншого – армія Речі Посполитої, яку очолив король Ян ІІ Казимир. Як показала історія, у цій битві не було переможених і переможців. Виграла москва. Адже через 2,5 року після поразки під Берестечком гетьман Хмельницький змушений був укласти військовий союз з тамтешнім царем. У результаті з карти Європи на довгі роки зникли спочатку Україна, а потім і Польща.
Булаву Хмельницького втопили у болоті?
Битва під Берестечком тривала ледь не два тижні. Кажуть, перед її початком Богдана Хмельницького з військом у Свято-Михайлівській церкві села Острова неподалік Пляшевої благословляв митрополит Іосаф. Він же освячував мечі. Королівський табір кожен день починав молитвою перед іконою Холмської Божої Матері, якою напередодні битви заволодів Яків Суша. Нібито перемогу війська Речі Посполитої у битві під Берестечком було визнано як прояв чудотворіння цієї святині. Так це чи ні – невідомо, але поляки почали перемагати після того, як табір козаків покинули татарські війська. Навздогін їм кинувся Хмельницький, залишивши у таборі скарбницю, гетьманську булаву і печатку. Деякі історики кажуть, він хотів повернути Іслам-Герея, але той взяв його у полон. Микола Костомаров же свого часу вказав на те, що саме під час Берестецької битви Хмельницький отримав страшну новину: його син Тиміш наказав повісити його кохану дружину Гелену Чаплинську. Гетьман був розбитий. Що б не послужило причиною, але несподіваний від’їзд Хмельницького спровокував паніку. Військо очолив полковник Іван Богун. Козаки почали робити гаті на непрохідному болоті. Відхід основних військ залишилися прикривати 300 відважних лицарів, сповнених рішучості воювати до кінця. Усі до єдиного загинули смертю хоробрих, з презирством відмовившись від пропозиції здатися. Програно битву, та дух козацький так і не був зломлений. Вцілілий козак, загнаний у воду, бився до останнього подиху. Навіть отримавши 14 куль, він усе ще відбивався однією лише косою. Сам король, побачивши відважного воїна, запропонував йому пощаду, але той вибрав смерть, а не неволю.
З нагоди перемоги шляхта влаштувала грандіозні бенкети і святкування по всій Польщі. Їм дісталися багаті трофеї. Це й печатка Війська Запорозького, і меч, подарований гетьману константинопольським патріархом, і прапори, захопили і скарбницю із 30 тисячами талерів, що призначалися для виплати кримському хану. Булава ж Богдана Хмельницького, яку так хотів отримати король Ян Казимир, ворогу не дісталася. За деякими свідченнями очевидців, вона, швидше за все, була потоплена у болоті. Загинув у боях і митрополит Іосаф. Його обличчя дуже посікли шаблями. За наказом польського короля його похоронили біля найближчої церкви – Святомихайлівської в Острові.
Польські історики нарахували аж 30 тисяч полеглих у тій битві козаків. Археологічні розкопки вказують на інше: нарахували приблизно десять тисяч полеглих козаків і вісім тисяч поляків.
Довгі століття місце жорстокої січі заростало деревами і травою. Лише тутешні люди передавали з покоління у покоління розповіді про силу козацького духу та незламності. А на полях часто виорювали людські кістки та зброю. Про битву під Берестечком писали здебільшого поляки. З ХІХ століття цю тему почали піднімати й українці. Зокрема Микола Костомаров, Олена Пчілка, Пантелеймон Куліш. Як розповів старший науковий співробітник національного історико-меморіального заповідника «Козацькі могили» Юрій Лотоцький, є дані, що Тарас Шевченко був включений в археологічну експедицію і робив замальовки історичних місць Волині. Але на державному рівні про вшанування пам’яті козаків почали говорити лише після звернення монахів з Почаївської лаври.
– У 1908 році відбувся перший хресний хід з Почаєва до Берестечка. Його очолив настоятель лаври отець Віталій. А у Берестечку якраз того дня у костелі відбувалася урочиста служба на честь перемоги над козаками, – розповів Юрій Павлович. – Отець Віталій став розповідати людям про козаків, їхню самопожертву. Його слухав управитель маєтку місцевого пана датчанин і сказав: «Ви, українці, дивний і невдячний народ! Коли б у нас в Данії трапилося щось таке, коли б наші діди так по-лицарськи вмерли за віру і батьківщину, то ми б давно поставили там пам’ятника, достойного цього великого подвигу… Кожен з нас, навіть школяр, знав би, де те місце знаходиться і яка історична дія там відбулася». Уже через декілька днів на острові Журавлиха у селі Пляшева розпочали збір коштів на будівництво церкви-пам’ятника на честь подвигу козаків. На неї жертвували як вельможі (25 тисяч карбованців передав російський цар Микола ІІ), так і прості люди. У 1910 році почали зводити на острові Журавлиха Георгіївську церкву. Сюди ж стали переносити рештки козаків, знайдені під час розкопок на острові Монастирщина.
У 1912 році з Острова перенесли Свято-Михайлівську церкву, у якій перед битвою молилися козаки. А у 1914-му на тимчасовій дзвіниці встановили великий мідний дзвін вагою майже 14 тонн. Того ж року завершили будівництво величного Георгіївського храму-пам’ятника. Він має три поверхи, сім куполів. Особливою красою вражав фасад: у великій арці вміщено іконостас. Художник Їжакевич зробив розпис на блясі і заповів нащадкам викласти пізніше святі лики мозаїкою. Здійснити це, на жаль, не судилося. Розпочалася Перша світова війна, революція…
На святому місці голова колгоспу завів кролеферму
У ті буремні часи на території нинішнього музею діяв скит від Почаївської лаври. Тут господарювали монахи. Коли Волинь входила до складу Польщі, дні пам’яті козацької слави людям відзначати забороняли. Та знаходились сміливці, які сюди приходили. Їх розганяла поліція, била нагайками, арештовувала. Під час Другої світової у боях були пошкоджені фасад церкви та збитий хрест з одного з куполів. У перші роки радянської влади монахів не чіпали. До 1958 року тут був монастир. Аж поки ченців не обклали непомірними податками, і вони змушені були піти. На козацькі могили прийшов колгосп, за іронією долі названий на честь Хмельницького. Його голова Павло Пастух на святому місці завів курей та качок, кроликів. Вони бігали і рили ями під давньою церквою XVII століття. У приміщенні храму зробив зерносховище.
– Дійшов до того, що сказав людям розбирати церкву і забирати собі цеглу. Тільки ніхто з місцевих робити цього не став. Моя баба Ксенія Лотоцька розказувала, як вони зовсім юними цеглу на будівництво церкви запасками носили. Ні у кого не піднялася рука її руйнувати, – розповів Юрій Павлович.
Музей відкрили комуністи, а прокурор вкрав череп
Хто знає, до чого догосподарювався б Пастух, якби за козацькі могили не почали заступатися українські письменники. Серед них Максим Рильський, Юрій Збанацький, Михайло Стельмах, Борис Харчук тощо. Завдяки їхнім старанням тут у 1967 році створили музей-заповідник, першим директором якого став Павло Лотоцький. Експонатами він поповнився завдяки археологічним розкопкам Свєшнікова. Звісно, як розповів Юрій Лотоцький, працювати було нелегко. Розповіді екскурсоводів слухали не лише туристи, а й кадебісти. А наприкінці 70-х років стався взагалі екстраординарний випадок: з підземелля пропав «чорний череп». Виявилося, що того дня у музеї побував заступник прокурора Волинської області Пудов. А тоді були у моді речі із XVII століття. Одразу подзвонили у Луцьк прокурору. Заступника звільнили, а череп повернувся в усипальницю.
Найбільш велелюдним було богослужіння на дев’яту неділю після Пасхи у 1991 році. На 340-річчя битви тут відкривали пам’ятник її героям. Зібралося понад пів мільйона людей. Стояли із синьо-жовтими знаменами. Хоч до проголошення Незалежності залишалося два місяці. Серед гостей були тодішній голова Верховної Ради Леонід Кравчук і патріарх України-Руси Мстислав. А перше богослужіння українською мовою у Георгіївському храмі провели у 1993-му. До того часу служили старослов’янською.
Очікують, що і цього року найближчої неділі у пам’ять про полеглих козаків, незважаючи на війну, лунатиме слово Боже. Принаймні торік службу провів митрополит Православної церкви України Епіфаній разом з 250 священниками.
Наталка СЛЮСАР
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!