Никанор Себастьянович Никончук з Поворська на Ковельщині скоро святкуватиме 95 літ. Набідувався, але запевняє, що прожив добре. Змалку пас гусей, худобу, косив сіно, орав, працював на польського пана.
– Десь у тридцять сьомому році виселили нас із села, бо став будуватися полігон. Видали гроші за господарство. Люди надумали податися в Америку. Може, і наша сімʼя поїхала б, але захворіла мама. Лікування не було, тож скоро ми лишилися сиротами, – згадує ветеран. – Важко було – не те слово. Скоро батько привів мачуху. Народила вона ще хлопчика. Ось стало нас пʼятеро братиків і четверо сестричок. Але якось у той важкий час збудували ми хату у селі Поворськ, і вже можна було б жити, та почалася війна.
Никанору Никончуку не минуло й сімнадцяти років, як його у 1944-му забрали на війну. Рвався на фронт, бо несила було терпіти голод у таборах підготовки.
– І тут перемога! Ми, обідрані, голодні, так плакали від радості! Думали – додому. А ні! Нас повезли на схід, на війну з Японією.
Багато побратимів там полягло. Та для Никанора війна не закінчилася. Служив у Монголії, потім у Читі і лише у 1951 році повернувся у рідне село. У колгоспі очолив тракторну бригаду – і так до пенсії. На початках навіть військову техніку переробляв, щоб було чим орати, сіяти, зібрати врожай.
Разом з дружиною Ганною прожили у добрі і злагоді, виростили трьох дітей. На жаль, померла вірна подруга життя, а діти розлетілися з батьківської хати. Та ветерану не самотньо, бо дочки і син не забувають тата, допомагають, тішать дідуся онуки та правнуки. У хаті Никанора Себастьяновича застати важко, бо не сидить без діла, дає собі раду. Косить траву на обійсті, дуже любить чистоту і порядок. Йому допомагає соціальний працівник, навідують і представники районної влади, ветеранської організації, голова громади Бондарчук. Якраз застали Никанора Никончука за читанням свіжого номера «Вісник+К». У такі поважні літа передплачує пресу!
– Цю газету я виписую з дня її виходу! – зізнався ветеран. – Мене цікавить все, що друкує «Вісник», бо пише справедливо, доступно, цікаво. Поважаю головного редактора, хоч особисто не знайомий, а так, заочно. Як цікаве видання, то є заслуга редактора. Колись читав з окулярами, а тепер присвічую фонариком, але переглядаю все до кінця, а дещо і по кілька разів.
Здоровʼя і довголіття вам, ветеране!
Валентина СІЧКАР, голова Ковельської організації ветеранів війни та праці
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!