У селі Прилісне Камінь-Каширського району є вулиця, яку назвали на честь Марії Цюприк. Так місцеві жителі вшанували педагога, яка не мала сім’ї та своїх дітей, але любила і навчала чужих. Під час Другої світової війни ця жінка, ризикуючи власним життям, захистила волинян від розстрілу поляками й німцями.
«Розстрілюйте мене разом із селянами»
У колишнього директора Прилісненської школи, краєзнавця Михайла Романіка чимало документів та спогадів, присвячених Марії Цюприк, яка народилася у Львові 24 травня 1901 року в сім’ї залізничника. Закінчила дев’ять класів школи імені святої Анни і курси крою та шиття й працювала кравчинею. Згодом здобула освіту вчительки у Львові й у 1924 році молода випускниця розпочала роботу на Поліссі.
– Перша її посада – директор школи у селі Жиричі на Волині, про це сказано в автобіографії, – пояснює Михайло Романік. – У 1933-му вона очолила навчальний заклад у селі Заячівка на Ковельщині.
У вересні 1939-го розпочалася Друга світова війна, і Польщу розділили між собою гітлерівці й комуністи. Коли польські жовніри відступали під натиском радянських та німецьких військ, вчителька Марія Цюприк врятувала від смерті чоловіків із Заячівки. Військовий ешелон поляків обстріляли біля села. Поїзд зупинився, розлючені солдати довго не розбиралися, увірвалися в Заячівку, зігнали в центр усіх чоловіків і вже збиралися їх розстрілювати. Місцеві жінки з криком та плачем прибігли до пані вчительки. Марія кинулася рятувати переляканих селян. Прибігла і стала серед приречених на смерть, рішуче заявила: «Розстрілюйте мене разом з ними». Жінка пояснювала офіцеру, що ці люди не могли відкрити вогонь і напасти на солдатів. Вона ручається за кожного. Очевидно, польська вчителька була переконливою, бо селян відпустили, й ешелон рушив далі.
Отримала почесне звання – Матір села
Із приходом перших совєтів на Волинь Марія Іллівна прибула на роботу в село Прилісне, яке до 1964 року називалося так само, як і районний центр, – Маневичі. Але недовго працювала педагогом пані Марія, бо після німецької окупації школу закрили. Оскільки вчителька мала власну швейну машинку, то взялася шити одяг жителям навколишніх сіл та хуторів, і таким чином заробляла собі на хліб.
У листопаді 1943 року, після розгрому Колківської республіки, в їхнє село прибув каральний загін. Вони розмістилися по хатах і чекали команди, щоб знищити поселення. У селі була лише одна людина, яка знала німецьку мову, – польська вчителька. З нею й зустрівся офіцер. Під час розмови Марія Цюприк, пригостивши есесівця чаєм, а згодом і поліською хлібною самогонкою, зрозуміла, яка доля чекає односельчан. Жінка німцеві пояснювала: в селі немає партизанських сімей, тому не потрібно вбивати мирних людей, адже вони не заподіяли ніякої шкоди солдатам. Через хазяйку хати Параску Миткалик вчителька попередила підпільників, щоб вони не чіпали окупантів. За порадою пані Марії одна родина навіть запросила німецького офіцера на весілля. Він не прийшов, але зрозумів – село мирне. Вже за тиждень загін карателів перекинули в якийсь інший населений пункт.
– За цей випадок уже в роки незалежності її стали шанобливо величати Матір села, – пояснює пан Михайло. – Це була ініціатива мого брата, нині покійного, журналіста Івана Романіка. Як данина поваги та вдячності від нащадків. Може, нашого села й не існувало б, якби не польська вчителька.
Після звільнення Волині від німців Марія Цюприк очолила школу. Впродовж літа вона обійшла навколишні села та хутори і зробила перепис усіх дітей шкільного віку й переростків, які не мали навіть початкової освіти. З 1 вересня 1944-го директор і водночас учителька розпочала новий навчальний рік – одна на чотири класи.
– Я вважаю, що мені в житті пощастило, бо Марія Іллівна стала моєю першою вчителькою, – пригадує Михайло Іванович. – Вона була строгою, вимогливою, але справедливою. За це ми її любили. Як педагог я тепер розумію, наскільки їй доводилося важко. Підручників не було, для першачків – тільки один буквар, який ми читали по черзі, зошитів теж, то вчилися олівцем писати на полях газети.
У 1950-му в селі, завдяки наполегливості Марії Цюприк, початкова чотирикласна школа була реорганізована у семирічку. У серпні 1954-го, перед початком нового навчального року, Марію Іллівну переведено на посаду вчительки німецької мови на підставі її заяви і довідки про стан здоров’я.
Але Михайло Іванович вважає головною причиною те, що Марія Цюприк не була комуністом, адже, згідно з тодішніми директивами, на керівних посадах повинні працювати тільки члени партії. У 1956-му вчителька написала заяву на звільнення. Її перевели на посаду інструктора з ручної праці в семирічну школу при туберкульозному санаторії в селищі Маневичі, куди вона переїхала. Померла жінка у 1992-му.
***
До 100-річчя від дня народження Марії Цюприк на її могилі на старому цвинтарі у районному центрі у 2001-му відкрили пам’ятник.
Кость ГАРБАРЧУК
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!