Євген ХОТИМЧУК на могилі Степана ПАРХОМЧУКА
Волинь

Патріотичні акції «Вісника+К»

16 жовтня 2022, 15:59
0
0
Сподобалось?
0

Дванадцять років минуло відтоді, як перед Покровою працівники редакції «Вісника+К» вперше приїхали на кладовище колишнього села Волосівка. Тут похоронені п’ятеро повстанців з Рожищенського району. Могилу одного з них довгі роки шукав наш шеф-редактор Євген Хотимчук. З того часу «Вісник+К» провів чимало патріотичних заходів.

«Знайди могилу повстанця»

Колектив «Вісника+К» взяв опіку над кладовищем у Волосівці зовсім не випадково. Адже тут похоронений Степан Пархомчук – перший чоловік мами нашого шеф-редактора Євгена Хотимчука. Довгі роки він, аби очистити душу перед пам’яттю неньки, шукав його могилу. І от у 2010-му таки вдалося точно встановити, що Степан похований на кладовищі у знищеному совєтами селі Волосівка. А з ним ще четверо повстанців. Імена двох з них дізналися одразу. Це односельчани Пархомчука з Рудки-Козинської Євген Гутовський і Петро Ткачук. Вони загинули у 1943 році. Пам’ятники усім трьом були освячені на Покрову у 2010 році. Тоді ж «Вісник+К» оголосив і акцію «Знайди могилу повстанця», адже на Волині та у сусідніх регіонах загиблих вояків УПА часто доводилося ховати поспіхом, на узліссях чи в ярах.

– Це наш святий обов’язок, – завжди казав Євген Якович. – Це ж тільки уявити! Прості українські хлопці та дівчата йшли з теплих хат у холодні ліси, а проти них був мало не весь світ: і поляки, і німці, і радянські війська. Вони воювали за нашу з вами свободу, незалежність, можливо, не завжди вірячи, що доживуть неї. Але знали, що боротися за неї треба. Я захоплююся силою духу і мужністю цих людей, бо це справжні герої. І доки не похований останній боєць війни, вона не завершена.

Відтоді колектив «Вісника+К» весь час пише про повстанців, їхні долі і могили. Редакція долучилася до відновлення поховань бійців УПА у селі Мульчиці Володимирецького району. Рік тому завдяки краєзнавцю з Кияжа Миколі Вавренчуку вдалося встановити імена ще двох героїв, які поховані на кладовищі у Волосівці. Це Петро Демчук і Степан Михалюк з Вічинів. Їм встановили пам’ятники. 

Як і на могилі Миколи Абрамовича на псевдо «Довбуш» з Рудки-Козинської. Історію його героїчної смерті у селі пам’ятали і старші люди переказували молодим. Наприкінці червня 1945 року повстанців під час відпочинку у клуні Михайла Мусійчука оточили енкаведисти. «…Нас було 22 особи. На озброєнні мали 12 автоматів, 7 крісів, 11 пістолів, 40 гранат, три кулемети і один гранатомет. Словом, були озброєні добре… Йдемо напролом. П’ять осіб лишилося в клуні і били по большевиках, а 17 повстанців вискочили і розсипним порядком побігли через галявину, б’ючи по житі. Вскочили в жито. Воно квітувало. Від нашої метушні піднімалися над житом хмари з квіткового пилку. Зав’язався майже рукопашний бій. Автоматна зброя відмовила як у нас, так і в них, бо забилась квітом… Цей житній бій точився понад годину… Один наш був легко ранений, а Довбуш – важко. Він, набравшись останніх сил, сказав: «Віддаю молоде життя за Україну. Прощай, молодість…». Так описав смерть Довбуша Олексій Пархомчук на псевдо «Чумак».

Видали спогади, знайдені у вулику

Доля цього чоловіка неймовірна. Майже два десятки літ, до самої смерті, переховувався. Ніхто не знає, де він похований, хто допомагав повстанцю. По собі залишив безцінні спогади «Нарис визвольної боротьби Рожищенського району». У ньому написав про своїх побратимів, зокрема, знамениту односельчанку «Стрілу». Про те, чим вони жили, про що мріяли. Ці спогади випадково знайшов у вулику житель Іванчиць Степан Самосик. Вперше про них написав письменник Петро Боярчук у «Волині», а «Вісник+К» видав книжку «Повстанський літописець». Також у бібліотечці «Вісника+К»  видано книжку Василя Трофимука «Вовчак. Волинська Січ». Три роки колектив працював над великою книгою пам’яті «Волинський небесний батальйон». У ній – історії волинян, які віддали свої життя у перші роки російсько-української війни. 

Переможці фестивалю боронять Україну

Дев’ять років колектив газети був співорганізатором конкурсу-фестивалю повстанських пісень «Складем хоч пізнії вінці». У ньому беруть участь учні сільських шкіл Турійського і Рожищенського районів. Діти знаходили і виконували унікальні пісні, почуті від своїх бабусь і дідусів. Деякі з переможців нині уже захищають Україну від її споконвічного ворога – росії. На жаль, 10-й ювілейний фестиваль торік не відбувся через пандемію коронавірусу. Цього року – через війну. Але він обов’язково буде після нашої перемоги. І над лісами, в яких у середині минулого століття воювали і вмирали молоді хлопці та дівчата, обов’язково ще раз зазвучить: 

В чорні ночі нам не спати

Із тривогами своїми.

Всіх кривавих окупантів

Проженемо з України.

Ми не вийдем з того бою,

Ми не станем на коліна.

Стали ми на смерть з тобою,

Щоб не вмерла Україна!

Нас весна не там зустріла

І не ті пісні співала.

Ти стріляв зі скоростріла,

Я набої подавала.

Наталка СЛЮСАР


Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!

Читайте також

Увага! Коментарі відсутні! Прокоментуйте першим...

Ваш коментар

Ви погоджуєтесь з правилами коментування.
Реєстрація Вхід
Забули пароль?
Реєстрація Вхід
На ваш E-mail буде відправлено лист з інструкцією
Реєстрація Вхід
Зареєструватися