Засудженій повстанці Ганні Лихач, коли вона поверталась в Україну, лікар у Норильську сказав, щоб береглася, бо має дуже слабке серце. Мовляв, довго не протягне. Жінці тоді було 47 років. А 15 жовтня лучанка відзначила 100-літній ювілей. Її вітали дві доньки, зять, троє внучок і шестеро правнуків.
Молодість Ганни Кіндратівни припала якраз на Другу світову війну. Дівчина з простої селянської родини із села Копче (тепер Новокотів Луцького району) стала до лав УПА. Ганна (дівоче прізвище Іванюк) приєдналася до загону, який діяв у Піддубцях, пройшла вишкіл. Навчилась правил конспірації, надавати медичну допомогу пораненим, збирала інформацію, передавала грипси. Була зв’язковою, а за потреби рятувала життя поранених воїнів УПА.
Дівчину заарештували напередодні її 22-річчя, 19 жовтня 1944 року. Ганна з подружкою якраз з вечорниць поверталася, коли побачила біля хати сторонніх людей. Уже тоді все зрозуміла. Під час обшуку у неї знайшли перев’язувальний матеріал і документи. Ганну кинули у Луцьку тюрму, а її сім’ю позбавили майна і вивезли: тата з братом – у Казахстан, а маму – у Сибір (Кіровську область), звідки вона пішки повернулася в Україну. На початку 50-х дочекалася чоловіка та сина.
Ганну ж у в’язниці сильно катували і били. У камері, розрахованій на чотирьох людей, тіснилося 12 душ. Двічі перехворіла дівчина на тиф.
– Я на госіночці своїй на цементовій підлозі лежала з температурою 40. Наглядачі не раз казали: «Завтра Іванюк за ноги вже витягатимемо», – згадувала той час повстанка, яка дожила до ста літ.
Ганна Кіндратівна знала, що у застінках енкаведистів вона опинилася через «довгий» язик подруги, яка занадто багато говорила. Але це й давало їй змогу «клеїти дурня» на допитах. Мовляв, кого ви слухаєте – ми ж з нею просто хлопця не поділили. Та все ж військовий трибунал дав Ганні 10 років таборів, а потім ще п’ять літ позбавлення прав.
Завезли повстанку аж на рудники у Норильськ. Там у благенькій одежині, напівголодні, чистили вручну від снігу сотні кілометрів залізничних колій, кайлом довбали вічну мерзлоту. Справжнім святом для невільників стала смерть Сталіна. Ганна Кіндратівна приєдналась до учасників Норильського повстання. На початку 1954 року українку звільнили. Та вона залишилася у Норильську і вийшла заміж за політв’язня Івана Лихача. У подружжя народилося двоє доньок. З ними вони й повернулися у 1969-му до Луцька.
Як каже дочка Марія, усе життя мама пронесла у своєму серці любов до України й до Бога. Ще за комуністичних часів щосуботи ходила у церкву на вечірню, а в неділю – на літургію. Дітей же водила до сповіді й до причастя у маленький храм села Звірів. Коли ж в Україні утворилася Українська православна церква Київського патріархату, то, проїжджаючи повз старовинний храм у Піддубцях, Ганна Кіндратівна тільки головою хитала: «Якби ж мої хлопці піднялися, вони би ще раз вмерли. Щоб оце церкву москалям віддати!»
Про те, що росія напала на Україну, старенькій не говорять: не хочуть зайвий раз хвилювати. Вона ж раніше не раз казала, що ми ще воюватимемо з кацапами.
Наталка СЛЮСАР
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!