Через ракетні обстріли проблеми з електроенергією виникли по всій країні, тому й мусять застосовувати віялові відключення, щоб система витримала. І дуже прикро, що не всі розуміють ситуацію, не зважають, що в країні війна, а думають лишень про себе. Доводиться чути: «Тільки кинула повну пралку одягу, і світло пропало». Або хтось закидає, що не встигає попилососити. Люди, схаменіться! Дякуйте Богові, що не бомблять вас! А кілька годин без світла можна потерпіти! Хоч у таке й важко повірити, та ще на початку 1990-х років ціле село на Поліссі при лампах жило!
Коли почула нарікання на відключення світла, згадала Бережницю, яка нині належить до Камінь-Каширського району. Були тут у відрядженні у 2014 році, і дуже здивувалися, коли почули від місцевого старожила Микити Гоцика, що люди довгий час світили свічками та гасовими лампами. При них школярі уроки вчили, якщо вдень не встигали. Ні холодильників, ні телевізорів не мали. Їсти варили на плиті. М’ясо-сало засолювали у банки, з ягід варили варення, компоти. Як одружувався хтось, позичали у сусідів генератори, щоб хоч якесь світло блимало. Партійне керівництво частенько навідувалося тоді у село й агітувало виїжджати, бо тут не дозволяли будуватися. Але мало хто погоджувався покидати рідний куточок: «Хай без світла, та на рідній землі буду». Що й казати, непросто жилося людям навпомацки. Хто купив дизель-генератора, який давав струм на 12 вольтів, міг і новини по маленькому телевізору переглянути. До таких щасливчиків пів села сходилося. А решта із сонцем вставали і з ним лягали. Якось одна журналістка написала скандальний матеріал, що при радянському союзі діти уроки при гасовій лампі вчать. А місцевий чоловік вислав цю газету аж до Горбачова! Ото наробив руху. До нього ціла делегація з району приїхала, мовляв, нащо ви наробили сорому на всю країну. Але він бойовий вдався і апелював: «А вам не встидно, що село без електрики живе?» Раніше по всіх даних вважали Бережницю хутором, мовляв, там лишень 15 хат, а коли комісія приїхала і перерахували, то виявилося аж 78! Тоді й взялися робити дорогу, світло проводити. Так аж на початку 1990-х у всі будинки зайшла електрика.
Нині село розрослося. Велике, красиве. Тут чимало багатодітних сімей. У місцевій дев’ятирічці навчається 135 учнів. А населення становить майже 600 осіб. Староста села Віталій Базюк зазначає, що нині мало хто розповість, як колись жили без світла. Тепер і вода, і електрика у кожному будинку.
– За останні десять років село активно розбудовується, – додає староста. – Так, ми звикли до благ цивілізації, та маємо розуміти, що в країні війна, тому віялові відключення треба сприймати спокійно. Як часто наші бабусі говорили, «щоб ви не бачили війни». Кілька годин темряви можна перетерпіти, аби лишень ракети не летіли.
І з цими словами важко не погодитися. Бо ми не варимо їсти на вогні, не мерзнемо у розбомблених оселях… За це маємо дякувати нашим воїнам-захисникам та енергетикам.
Руслана СУЛІК
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!