Переселенці допомагають нашим військовим
Волинь

У Берестечко переїхали люди з будинку престарілих з Донеччини

3 грудня 2022, 17:28
0
0
Сподобалось?
0

На Волинь з початком війни перебралися не лишень десятки тисяч людей з обстрілюваних районів, а й евакуювали мешканців геріатричних будинків. Або, як звикли казати у народі, дім престарілих. У квітні з аналогічного закладу, який діяв у Олександрівці на Донеччині, привези 17 громадян. Нещасні, зморені пенсіонери, лежачий чоловік, ще й двоє без ніг…

Директорка Лариса Ляшук 34 роки працює у соціальній сфері. Останнім часом керує Центром надання соціальних послуг Берестечківської міської ради. Тут знаходять другий дім люди, які не мають біля кого доживати віку. Лариса Володимирівна зізнається, що за роки роботи бачила багато несподіваних доль, до різних характерів вміла знайти підхід. «Стала психологом», – любить жартувати. А коли побачила, як з буса зносять людей на візках, ведуть під руки стареньких, розгубилася, сльози стали котитися…

– Одразу уявила, що ті люди пережили, – пригадує перші враження.

Не приховує, що разом з прибулими додалося чимало клопотів. Дехто не мав документів – взялися їх відновлювати. Усім потрібно було оформити банківські картки, щоб отримували допомогу, як внутрішньо переміщені особи. Доводилося шукати транспорт і по черзі їх возити у Горохів, бо ж треба заяву особисто писати, ще й фото зробити. А ще східняки мали свої погляди, звички, тож працівники центру до кожного шукали підхід. Правду кажуть: «Старе, як мале». Іноді переконати у чомусь старших людей дуже непросто.

– Ой, всяко було, – усміхається Лариса Володимирівна. – Але крок за кроком – і все наладилося. Тепер наші підопічні зі Сходу кажуть, що їм на Волині дуже добре. Навіть вчаться говорити українською. Ми з дівчатами їм постійно нагадуємо, як чуємо якесь російське слівце: «Ви ж українці!»

І справді, коли розмовляли з цими людьми, бачили, як ретельно підбирають слова, щоб, бува, не вихопилось російське. 93-річна Ніна Євстігнєєва – одна з найстаріших переселенок. Родом вона з Одещини, але як виїхала на Донбас у 18 років, так там і прижилася. Дуже гарно українською розповідає про життя. Хвалю її за прекрасну вимову.

– У нас всі суржиком говорять, – зізнається. – Але українську знають, правда, мало вживають.

Під час війни усі побачили справжнє обличчя нашого сусіда. І навіть ці старенькі, немічні пенсіонери хочуть зробити свій внесок у перемогу над рашистами. Тому, коли працівники передавали гроші для підтримки ЗСУ, то й усі підопічні теж по 200 гривень не пошкодували. А чоловіки зрізали жестяні кришки з консервів, щоб передати людям, які роблять окопні свічки. Десь дві тисячі штук підготували. Навіть ті, хто на інвалідних візках, бралися за роботу.

Ці люди уже понад пів року мешкають на Волині. У кожного своя непроста історія. Хтось лишився сам, проте завдяки працівникам центру має догляд та увагу, а у когось рідні підтримують росію, тож зв’язок з ними обірваний. Двоє з тих, що приїхали, знайшли вічний спочинок на місцевому кладовищі. А 93-річна бабця Ніна таки мріє повернутися додому: там, у Краматорську, її чекає внучка. А Сергія Таланкіна привезли сюди нерухомим після інсульту, але завдяки зусиллям працівниці центру чоловік став на ноги. Про його незвичайну історію розповімо в одному з наступних номерів.

Руслана СУЛІК

Фото автора


Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!

Увага! Коментарі відсутні! Прокоментуйте першим...

Ваш коментар

Ви погоджуєтесь з правилами коментування.
Реєстрація Вхід
Забули пароль?
Реєстрація Вхід
На ваш E-mail буде відправлено лист з інструкцією
Реєстрація Вхід
Зареєструватися