Біографія волинянина Петра Хамуди вражає несподіваними поворотами – комуністи засудили чоловіка до розстрілу, він воював з фашистами в Італії у складі польської армії генерала Андерса. Повернувся з Англії на Волинь у 1946 році до дружини Надії, яку червоні партизани закатували ще у 1944-му.
Був засуджений як англійський шпигун і вижив на каторзі
Цю неймовірну історію мені розповіла жителька села Жашковичі Павлівської громади Володимирського району Ганна Лемешко. Жінка уже чимало літ збирає відомості про історію родини. Пані Ганна розкладає старі фотографії і пояснює:
– Бравий вояка у військовій формі – Петро Хамуда під час служби у польській армії. Народився він у 1910 році в Жашковичах. Був одинадцятою дитиною у сімʼї. Батьки повмирали молодими, тому хлопчик виховувався в родині старшого брата. У 1933-му Петро одружився з молодшою за нього на пʼять літ Надією Парфенюк. Вона – рідна сестра моєї бабусі Софії. У подружжя не було дітей. Тесть збудував добротну хату для молодят, яка ще й досі стоїть.
Саме у тому будинку створили підпільну націоналістичну організацію. Збиралися патріоти, читали літературу. У Жашковичах, як і у багатьох інших селах Волині, яка тоді перебувала у складі Польщі, жило чимало прихильників більшовицької ідеї. Вони організували осередок комуністичної партії Західної України (КПЗУ).
– У вересні 1939-го до нас прийшли совєти, – продовжує пані Ганна, – а вже через два тижні чекісти забрали 13 найактивніших учасників українського підпілля. Досі невідома доля націоналістів, які не повернулися в село. Тоді ж арештували і Петра Хамуду. У нього знайшли зброю, і засудили до смертної кари. Ніхто не знав, чи виконали вирок.
Оунівську організацію у селі очолив став Степан Данилюк. Через деякий час Надія Хамуда стала його коханкою, і вони почали жити разом. Коли ж прийшли фашисти, українські патріоти взялися створювати УПА.
У 1944 році у цих краях зʼявилися червоні партизани зʼєднання генерала Олександра Сабурова. Коли наблизився фронт, то вони «зачищали» територію від бандерівців. Степана Данилюка сабуровці забрали і закатували у Радовичах, але у Жашковичі переказали, що він живий. Тільки треба комусь з родини прийти і забрати його. Надія вже була на шостому місяці вагітності. Наївна жінка вирішила, що совєти її у такому стані не зачеплять. Разом зі Степановою рідною сестрою рушили у Радовичі. Але родичка дорогою передумала і вернулася додому. Що зробили червоні кати з цивільною дружиною провідника – навіть страшно розповідати. Партизани вирішили, що коханка Данилюка покаже їм криївки повстанців.
– Моя бабуся Софія прожила 92 роки, – продовжує Ганна Лемешко. – Але до смерті не могла згадувати цю трагедію. Її рідну сестру Надію спочатку мордували, а тоді закопали ще живою…
Дивом вижив боях під Монте-Кассіно
Уже після війни, у 1946-му, у Жашковичі повернувся Петро Хамуда. І прибув він аж з Великої Британії. Уже ніхто й не сподівався, що чоловік залишився живим, адже засудили його до розстрілу ще у 1939-му. Згодом він розповідав, що замість смертної кари відправили у табори.
– Уявіть собі, у бідове волинське село, жителі якого не мали нормальних чобіт та одягу, приїхав справжній модник, ходив в англійській військовій формі. Привіз із собою костюми, сорочки та шкіряне взуття. Жінки просто мліли за Петром, – слухаю цю неймовірну історію, й не перестаю дивуватися.
Як відомо, під час Другої світової, за угодою із союзниками, формувалася польська армія генерала Андерса, куди туди брали вихідців із Другої Речі Посполитої, які відбували покарання у радянських концтаборах. Таким чином Петро Хамуда став солдатом. Згодом 80 тисяч вояків відправили в Іран охороняти нафтові родовища. А у 1944-му ці бійці воювали в Італії. Там було понад пʼять тисяч українців, серед яких і волинянин з Жашковичів.
– Петро пройшов пекло, в якому загинуло понад дві тисячі воїнів, дивом уцілів і приїхав у рідне село. Він же не знав, що його кохану Надію закатували партизани, – пані Ганна пояснює, чому він так вчинив. –Ось такі бувають повороти долі. Чоловік міг залишилися в Англії і жити спокійно. Але повернувся на Батьківщину, бо дуже любив свою дружину. Він казав, що прийняв би її з дитиною. Спочатку жив з батьками Наді, а у його хаті, яку конфіскували совєти, розмістили сільську раду.
Дослідниця розповідає, що Петро пристав до вдови у сусідньому селі Волиця. Її називали по-вуличному Ганна Йосьова. Чоловік робив добротні меблі. Але на цьому життєві поневіряння волинянина не завершилися.
– У наших краях підрозділом «ястребків» командував росіянин Ульянов. Він постійно чіплявся до Петра: «Ти зрадник і англійський шпіон», – продовжує моя співрозмовниця. – Не допомагали аргументи, що він також воював з німцями, тільки в Італії. Хамуду арештували у 1948 році. Засудили і відправили у сталінські табори. Петро повернувся у Жашковичі вже хворим на туберкульоз, а помер у кінці 1950-х.
Кость ГАРБАРЧУК
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!