Світлана Стаднік – корінна херсонка. 35 років жінка пропрацювала у медицині. Ніколи не думала, що війна увірветься у їхнє місто і змусить людей кидати все. Вони з чоловіком довго трималися. Уже виїхали всі родичі, а Стадніки наважилися на це аж десь у середині червня.
Світлана Володимирівна розповідає, що з 2014 року разом з однодумцями займалися волонтерством – доставляли хлопцям на передову найнеобхідніше. А коли Херсон окупували орки, то почали вираховувати і знищувати тих, хто підтримував Україну.
– Ми до останнього сиділи і сподівалися, що місто визволять, – розповідає лікарка. – Виїхали родичі, більшість моїх пацієнтів, а я ще трималася. І коли почула, що зникають друзі, з якими волонтерила, зрозуміла, що небезпека дуже близько. Рішення далося непросто, а перед самим виїздом дві ночі не могла спати. Важко було усе лишати: чотирикімнатну квартиру, дачу двоповерхову біля річки, моторний човен чоловіка, адже він затятий рибалка. Забрали кота й собаку і поїхали на Волинь.
Жінка усміхається і каже, що, на щастя, їхали сюди не вперше. Адже за лучанина вийшла донька пані Світлани, тож свати допомогли з житлом. Та й роботу швидко вдалося знайти. Нині Світлана Стаднік працює сімейним лікарем у Заборольській амбулаторії загальної практики сімейної медицини.
– У мене ще лишилися пацієнти з Херсонщини, які нині через війну живуть у різних куточках України. Але й з місцевими людьми теж уклала декларації, – продовжує Світлана Володимирівна. – Мені тут подобається, але, звичайно, серце рветься додому.
– Тож ви раділи, коли почули, що Херсон звільнено?
– Це відчуття можна назвати тривожною радістю. Бо я розуміла, що після звільнення рашисти будуть нищити місто. Як бачите, так і є. Знайомі, яким іноді вдається вийти на зв’язок, розповідають про постійні обстріли. Сусід казав, що 22 дні були без світла, тепла і води! Нині ще більше людей виїжджають, бо попереду зима, і пережити її в таких умовах нереально.
Сімейна лікарка по кілька разів на день перечитує новини з рідного міста. Лишень спілкування з колегами, пацієнтами допомагає відігнати сумні думки. Світлана Володимирівна вдячна усім за розуміння та підтримку, яку отримала на Волині.
Руслана СУЛІК
Фото автора
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!