Так уже повелося, що наприкінці року кожен підбиває підсумки. Рахуємо перемоги і здобутки, поразки та втрати. Для воїна 14-ї окремої механізованої бригади ім. князя Романа Великого Віталія рік, як і для кожного українця, був непростий. Поки він відвойовував міста і села Київщини, Харківщини, його сім’я жила в окупації на Херсонщині. Історію бійця розповіли у пресслужбі бригади.
У Віталія цілком мирна професія – вчитель інформатики. Та не міг він спокійно вчити дітей, коли на Донбасі палала війна. Шість років продовжував контракт з 14-ю бригадою.
Віч-на-віч з ворогом став у перший же день великої війни. Житомирська, Київська, Миколаївська, Харківська області, Донбас – Віталій достойно пройшов бої, брав участь у визволенні міст і сіл. При цьому, радіючи разом з військовими та мирними жителями, серце його рвалося на частинки. Адже його дружина, донечка, батьки, брат, сестра – всі були з перших днів у ненависній окупації! Особливо було важко у березні-квітні.
14-а бригада тоді звільнила на Миколаївщині декілька сіл. Здавалося, що от-от Віталій разом з побратимами виб’ють рашистів і з його рідної домівки. До села було рукою подати – всього 15 кілометрів! Та тоді українські військові не мали змоги йти далі вперед. Можна тільки уявити, що відчував чоловік, який не міг вирвати з лап окупантів своїх рідних.
Неймовірно переживав, адже доходили чутки «звідти», що в першу чергу «на підвал» забирають сім’ї українських бійців. Вкрай рідко воїн отримував повідомлення, що рідні живі, здебільшого переховуються у підвалі будинку.
Віталій був серед тих українських бійців, які у вересні метр за метром звільняли землі Харківщини. І весь час мріяв про день, коли зможе приїхати з українським прапором у рідну домівку. І він, цей день, таки настав.
11 листопада несподівано подзвонили з радісним повідомленням: рідне село вільне від окупантів. Як доказ прислали фото брата Юрія, вчителя фізкультури, який ганяв вулицями села на мотоциклі під синьо-жовтим прапором, вітаючи односельців з визволенням від ворожої навали!
З такої нагоди Віталій отримав відпустку аж на один день. По дорозі додому встиг тільки букет квітів купити для мами. Описати словами щастя зустрічі важко. Були і сльози, й обійми, й поцілунки. Наговоритися не могли. Один день – вкрай мало. Серед важливих справ – відкопали у сараї коробочку з Віталієвими нагородами. Її закопали під курячим сідалом, притрусивши сіном. Окупанти, хоч і нишпорили в оселі, не здогадалися зігнати курку з кубла. А у рідних викинути нагороди, здобуті в боях, рука не піднімалася. Хоч і знали, що ховати їх смертельно небезпечно.
Найбільшою ж мрією Віталія у новому році є перемога. Щоб першого вересня він міг зайти до класу і розпочати урок. Чоловік має що сказати дітям. І не лише про інформатику.
Наталка СЛЮСАР
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!