Ірина Снитюк з Луцька про відкриття нових країн мріяла, ще коли займалася в ансамблі народного танцю «Волинянка». Адже з цим колективом представляла нашу культуру на міжнародних фестивалях. Спілкуючись з друзями, дізналася про програму, яка дозволяє здобути стипендію на дворічне навчання в Коста-Риці (держава в Центральній Америці). Довго готувалася та пройшла відбір.
Із 280 учнів стипендії отримують лишень 15
– Іро, важко було отримати стипендію? Висували якісь особливі вимоги для українців?
– Обов’язково треба бути громадянином України, навчатися в 10 чи 11 класі, добре володіти англiйською, мати лідерські навики. Будучи школяркою, я активно брала участь в різних проєктах. Тому мала уявлення, що треба робити. Заявки подають понад 280 учнів, а стипендії отримають лише п’ятнадцять приблизно. Є чотири тури. Кандидати беруть участь в командних дискусіях, групових роботах, персональних інтерв’ю. Відбір проходить англійською та українською. Часто мене запитують, як рідні ставляться до того, що я так далеко. Щиро радію, що вони повністю підтримували мене у здобутті престижної освіти. Звісно, Коста-Рика знаходиться не близько, але я матиму можливість дослідити таку екзотичну країну та жити з людьми зі всього світу.
– Ти здобула перемогу і полетіла на інший континент. Розкажи трішки про їхню систему освіти.
– Вчуся на програмі Міжнародний бакалавріат, яка є передуніверситетською програмою в США. У нас йде акцент на міжнародні відносини, адже в коледжі навчається молодь із 70 країн світу. Кожен може обрати шість предметів з різних сфер. Наприклад, я вивчаю глобальну політику, іспанську мову, англійську мову, як рідну, математичний аналіз, екологічні системи та теорію знань (філософію). Вивчене закріплюють на практиці, або ж за допомогою різних досліджень. На два роки вимагається 240 годин позакласних активних занять. Я обрала кросфіт (різновид фітнесу), повітряну гімнастику, йогу, екологічні активності: висаджування дерев та сортування пластику, організацію із захисту прав людей та активність з вивчення гендерів. Пропонується понад 50 різних занять.
Це країна, де ніхто не поспішає
– Чи є ще хтось з України?
– Так, у коледжі навчається ще дві дівчини з Києва та Дніпра. Я щаслива, що маю можливість поспілкуватися рідною мовою, приготувати вареники чи поїхати разом у подорож.
– Що було тобі незвично?
– Насамперед, була вражена тим, наскільки люди кайфово, повільно насолоджуючись проживають кожен день. Завжди говорять фразу «Pura vida!», що означає «Чистого та щасливого життя». Ніхто нікуди не поспішає, запізнитися на зустріч на 15-20 хвилин – це нормально. Спочатку була нам незвична їжа. Адже більшість страв складається з рису, бобів, курятини, тобто того, що тут вирощується. Зате яка смакота місцеві фрукти: папая, кавун, манго, ананас, карамболь, рамбутан, диня, гванабани, драконові фрукти та інші. Дуже дивно сприймалися різдвяні декорації при температурі +25. Напередодні цього свята у кожній сім’ї готують традиційну страву, яка називається тамалєс. Це тісто та боби, загорнуті в кукурудзяне листя.
– Чи знають твої іноземні друзі, що в Україні війна?
– Так, і підтримують нашу державу. В коледжі і перед цим навчалися українці, тому всі поважають нас як щиру, трудолюбиву та талановиту націю. Місцеві також чули про війну. А коли дізнаються, що я з України, то запитують, яка насправді ситуація та як мої рідні?
– Які маєш плани на майбутнє та що порадиш своїм одноліткам?
– Хочу вступити в університет у Сполучених Штатах Америки та здобути там освіту, яка допоможе позитивно впливати на відбудову та розвиток України. Крім цього планую детальніше дослідити українську культуру, а саме костюми в різних регіонах та традиції. Також хотіла б подорожувати більше по світу. А своїм одноліткам раджу вчити англійську мову, розширювати кругозір, брати участь в різних волонтерських проєктах, європейських програмах, адже це допоможе швидко влитися в доросле життя.
– Дякую за розмову! Успіхів тобі!
Руслана СУЛІК
Фото надане Іриною СНИТЮК
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!