Невблаганно летить час. Уже рік минув, як у Старій Вижівці на колінах зустрічали свого першого Героя, який загинув у цій клятій війні, – Павла Усова. Час не лікує. Мамі, татові, сестрі, рідним, друзям і через рік болить так само, як і першого дня, коли пролунав той страшний дзвінок. Нелегку професію військового Павло обрав, уже коли на Сході гриміли вибухи. З 2018-го неодноразово був на передовій на Донбасі. У свої 26 років дослужився до командира механізованої роти. У його підпорядкуванні були бійці, які йому в батьки годились. Та молодий військовий настільки швидко здобув авторитет, що до нього прислухались та поважали навіть удвічі старші воїни. З 24 лютого Павло вступив у бій з ворогом на Київщині. Додому телефонував нечасто.
«Казав, що все добре. Ні слова про те, де він був, – розповів його тато Віталій Усов. – Востаннє ми його чули за два дні до загибелі. Ще тоді сказав: «Мам, я вернуся героєм, от побачиш». І пообіцяв, що одружиться». Цю обіцянку мамі Павло не виконав – не встиг привести в дім невістку, народити дітей. А Героєм став. 11 березня він вів у наступ свою роту. Відбили у ворога населений пункт, знищили багато техніки і живої сили противника. Павло Усов з того бою не вийшов. Президент Володимир Зеленський присвоїв йому звання Героя України. Нещодавно, на річницю вторгнення, він особисто вручив нагороду батькам. Вони, втративши на війні найдорожче – свою дитину, просять поминати його у молитвах і не забувати, якою ціною нам дістається кожен новий день.
Наталка СЛЮСАР
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!