Після Великодня редакційні господиньки принесли на роботу кожна свою паску. А я ще взяла передачу, яку надіслала нашому колективу пані Ніна з Чорнобаївки. Її паска особлива, бо замішена на сльозах та вірі в перемогу. Жінка, сама того не знаючи, зробила нам несподіваний подарунок напередодні дня народження нашої газети, який відзначаємо 25 квітня.
Про Чорнобаївку, що за десять кілометрів від Херсона, весь світ заговорив у березні минулого року. Окупанти розмістилися в місцевому аеропорту, але там їх періодично лупили наші Збройні сили. 27 лютого вперше розбили ворожі гелікоптери, 7 березня – знищили зо три десятки рашистської техніки. А 18 березня її вп’яте розбомбили, ще й вдалося утилізувати рашистського генерал-лейтенанта. 26 разів у Чорнобаївці горіла техніка окупантів! Всі заговорили про особливий феномен – чорнобаївський трикутник. Історики згадали легенду про запорізького отамана Петра Чорнобая. Слава про його силу дійшла і до татар, і до турків – вони й кликали його Чорним баєм (володарем), а козаки спростили до Чорнобая. Він збудував три кам’яні фортеці: Чорнобаївську, Гусаківську і Степанівську. Звідси і мова про чорнобаївський трикутник. В його умовному центрі спорудили церкву Пресвятої Покрови. Після бою святий отець читав захисні молитви. Тому й кажуть, що це село «заговорене». Окупанти панікували, але не тікали, а місцеві жителі майже не виходили на вулицю.
– Ми весь час сиділи у підвалі, бо сподівалися, що скоро рашистів проженуть, – розповідає Ніна. – Але з кожним днем ставало все страшніше, і я з донькою, внучкою та сусідкою вирішили виїжджати. Чоловік поставив у підвалі буржуйку і залишився сторожувати хату.
Коли у квітні минулого року ця родина оселилася в Луцьку, ми познайомилися. Тоді у всіх на слуху була Чорнобаївка, і я думала, що її жителі почуваються героями. Але вони були налякані і розповідали про страшні реалії.
– У нас прямо на вулиці розстріляли дівчинку, яка мала жовто-блакитну заколку, – не могла стримати сліз Ніна. – А моя п’ятирічна внучка, як побачила в Луцьку людей у вишиванці, смикала за рукав і налякано шепотіла: «Бабушка, вона ж у вишивці!» Знала, що це загрожує смертю.
Наші діти під звуки сирен бавились на майданчику, а дівчинка з Чорнобаївки одразу тягнула маму в підвал. До честі цих переселенців, вони одразу почали вчитися говорити українською. Плуталися, підбираючи слова, але російської я від них не чула. Часто приносила їм наші газети «Вісник+К», «Від села до села», «Між нами бабами» та журнал «Люди і долі». Читання українською теж допомагало збагатити словниковий запас.
Ніна плакала, як дізналася, що звільнили Херсон, і рахувала дні, коли повернеться додому, бо «вже треба на городі все сіяти». Скупляла тут насіння і щоразу при зустрічі радісно ділилася, що і редиску, і квасольку, і цибульку-сіянку взяла. І хоч чоловік наголошував, що люди досі ночують в підвалах, бо є прильоти, жінка рвалася у рідне село. Поїхала за тиждень до Великодня.
– Ви знаєте, дома – то є дома, – радісно звітувала за кілька днів. – На щастя, у нас нічого не зруйновано. Прильот на огород був. Ночуємо у підвалі, а вдень у хаті щось роблю.
А на Великдень її внучка прибігла до мене й принесла невеличкі гостинці.
– Бабуся з Чорнобаївки надіслала і просила передати вашим журналістам! – прощебетала.
Щиро подякувала дитині і зателефонувала в Чорнобаївку:
– Ніно, дуже смачна паска, дякуємо! Пекли вдома чи в підвалі?
– Вдома, в електричній духовці. Напередодні Великодня у нас прильот був по церкві. Добре, що людей вдень там не було. Всенічну службу у нас заборонили в цілях безпеки. Освячували кошики ввечері або вранці. З тривожним серцем минуло це свято, але віримо в найшвидшу перемогу! Побажання миру шлемо із Чорнобаївки вашому колективу!
Руслана СУЛІК
Фото автора
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!