Штаб-сержант Олександр Ребров – один із тих, хто служить у військовій частині 1141 НГУ майже від початку її створення. І на його очах змінювалася не лише частина, а й усе військове формування. У грудні 1991 року він потрапив у перший призов до Національної гвардії України на строкову службу, яку відслужив на Дніпропетровщині. З березня 1995 року Олександр приєднався до військової частини 1141 НГУ в рідному Луцьку як контрактник.
Розповідь про чоловіка розмістили на сторінці підрозділу у «Фейсбуці».
«Спочатку була думка, що служба – це тимчасово. Але досить швидко відчув, що вона стане моєю професією. Я знайшов тут справжніх друзів. На цивільній роботі немає такої взаємодопомоги і братерства, які народжуються у військовому підрозділі», – вважає Олександр.
Служив на різних посадах – зокрема, був начальником складу озброєння, інструктором з озброєння і мінно-підривної справи у взводі спецпризначення.
«У 90-х частина лише розбудовувалася. Закупівель для армії практично не відбувалося. Не було запчастин до бронетехніки. Забезпечення було мінімальним. Часи такі, що заміську територію частини доводилося охороняти від місцевих селян, які намагалися викопати і вкрасти мідний кабель», – згадує гвардієць.
У таких умовах підрозділ ніс службу з охорони громадського порядку, надавав допомогу органам внутрішніх справ у боротьбі з криміналом.
«У 2000-х у містах було багато грабежів, – розповідає Олександр. – Одного разу нам довелося затримувати крадіїв і у свій вільний час. Ми з товаришем Віталієм їхали в маршрутці. На зупинці заскочило двоє молодих хлопців, які важко дихали після бігу. Я почув, як один каже іншому: «Давай глянемо, чи там щось є». У них була жіноча сумочка. Ми здогадалися, що це грабіж. Хоча ми були в цивільному, провели затримання. Була спроба втечі, але в підсумку поклали злодюг на асфальт і передали поліції».
За те, що взяли грабіжників на гарячому, двоє військовослужбовців частини отримали відзнаки.
З початком російської агресії у Криму та на сході України волинські гвардійці брали участь у проведенні АТО в різних районах Луганщини та Донеччини.
Для військової частини символічною датою стало 9 травня 2014 року. Того дня разом з іншими українськими підрозділами гвардійці вступили в бій із озброєними проросійськими бойовиками, які захопили міське управління МВС у Маріуполі. Поранення тоді отримали тогочасний командир частини Степан Логуш та військовослужбовець-контрактник.
«Я відслужив у цій частині до 2021 року і вийшов на пенсію, – продовжує Олександр Ребров. – У нас із дружиною-медиком була ідея відкрити фізіотерапевтичний кабінет, займатися реабілітацією, в тому числі військовослужбовців. Я навіть вступив в університет, щоб здобути вищу освіту за спеціальністю «Фізіотерапія».
Разом з тим, його не полишало відчуття, що на військову службу ще доведеться повернутися: «Військові речі в мене були напоготові з осені 2021 року. Я розумів, що російські «навчання» проводяться не просто так. З певних причин я мав право не повертатися на службу, але не хотів ним користуватися. Відсиджуватися – це не варіант для професійного військового. І з початком повномасштабної війни повернувся у свою військову частину, де зараз і служу».
Волинські гвардійці відіграють вагому роль в обороні регіону та зміцненні північного кордону. Під їхньою охороною – важливі об’єкти та органи державної влади. Військовослужбовці несуть службу з охорони громадського порядку та забезпечення комендантської години в містах області. Діють мобільні вогневі групи для боротьби з ворожими БПЛА. Протидесантні резерви у постійній готовності дати відсіч диверсійним групам чи ворожому десанту.
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!