Перші квіти «Волинської Голландії» колись знищив буревій
Волинь

Перші квіти «Волинської Голландії» колись знищив буревій

11 травня, 10:30
0
1
Сподобалось?
1

І знову, вже вкотре, цвіте-палахкотить усіма кольорами райдуги «Волинська Голландія». То її дітище, її мрія, котру довго плекала в душі. А коли здійснила задумане, взялася на полотні відтворювати картини всесвітньо відомих художників. І робить це, без перебільшення, неймовірно талановито. Це все про Лідію Володимирівну Петрусенко-Касьянову.

На міжнародних виставках отримувала і золото, і срібло

Її знають не лише у Голобах на Волині, де жінка мешкає з дитинства. Але й далеко за межами України. Тридцять років вона віддала професійному (колись з відзнакою закінчила школу декоративного садівництва) селекціонуванню хризантем, гладіолусів, тюльпанів, лілій та троянд. А це, навіть важко уявити, – понад двісті сортів лілій, сто п’ятдесят – гладіолусів, п’ятсот сортів хризантем! На міжнародних виставках квітникарів у Японії її хризантема «Кнопа» отримала срібну медаль, а «Сяйво», «Бархан», «Сонечко», «Журавлина» у Нідерландах та Флориді – золото і срібло. Міжнародні виставки квітникарів у Польщі, країнах Балтії, Молдови і, звісно, України радо вітали на своїх майданчиках Лідію Володимирівну.

Мрія зародилась на хуторі поблизу садиби Косачів

З двох років і поки аж не пішла до школи Ліда жила у дідуся та бабусі на хуторі Бояри.

– Я буквально купалася у їхній любові, – згадує щасливі роки дитинства Лідія Володимирівна. – А ще довкола була така чудесна природа! Я йшла на луг, де цвіло так багато різноманітних квітів. Вони мені здавались живими. Розмовляла з ними. Коли підросла, викопувала рослини і несла додому – садила, доглядала. Бабуся Наталя Григорівна вже тоді називала мене квітникарочкою. А вечорами вона розповідала про свої зустрічі з Лесею Українкою. Та, казала бабуся, завжди приходила до них в українському вбранні та просила, аби їй співали своїх пісень. Дідусь, який також багато літ служив у родині Косачів у Колодяжному, із захопленням оповідав про цю знамениту сім’ю. Казав, що це були надзвичайно освічені, добрі люди.

Там, у далекому дитинстві, у Лідії Володимирівни й зародилася мрія  стати тим, ким вона є сьогодні. Але не так просто було йти до здійснення мрії. Вже маючи гарну освіту, розвернутись, як мовиться, не було на чому: потрібна була земля, хоч кілька гектарів.

Лідія ПЕТРУСЕНКО-КАСЬЯНОВА

Поле було таке, що в ньому трактор губився

– Коли ділили у Голобах між селянами земельні паї, нашій сім’ї нічого не дісталося. Правда, згодом мені виділили шматок поля. Ну як поля – суцільні хащі з самосіву та верболозу, – згадує той час Лідія Володимирівна.

Винайняли трактора, щоб якось вичистити поле. Аби бачити, де він знаходиться, на трактор встановили… білого прапора. Хоча здаватися жінка не збиралася.

З великими трудами довели площу до пуття. І вже незабаром тут оселилися хризантеми, лілії, гладіолуси… Та якось зненацька вдарив грім, зірвався буревій з проливним дощем та градом. І всі квіти знесло з поля, змішало із землею. Так народжувалась нинішня «Волинська Голландія».

Ще коли жінка займалась квітникарством на аматорському рівні, то вже вчилась запроваджувати європейські засади ведення такого господарства. Буваючи за кордоном у колег-квітникарів, завжди цікавилась у них організацією праці, ціноутворенням. Словом, вчилась жити і працювати в ринкових умовах.

З роками господарство значно розширилось, зміцніло, вийшло на міжнародний ринок. Самій Лідії Володимирівні було б нелегко управляти ним. Але чоловіче плече вчасно підставив син Олександр. Сьогодні «Лілі-Лайн» – потужне квіткове господарство, яке плідно співпрацює з  Нідерландами. Результат, зокрема, нинішня «Волинська Голландія».

«Здаватися не збираюсь. Я сильна!»

Прийшов день, коли Лідії Володимирівні закортіло спробувати свої сили у якійсь новій справі. Але це мало бути щось неординарне, незвичайне. І тут зі Швейцарії внучка Єва, яка там працює лікарем, надіслала бабусі у подарунок альбом зі схемами вишивок. Схеми були дуже складні, розроблені комп’ютером. На той час, а було це понад двадцять років тому, такою вишивкою в Україні, здається, ще ніхто й не займався. Лідія Володимирівна знайшла в інтернеті, що в Києві відкривається виставка, присвячена саме такому виду творчості. Відвідавши її, загорілась бажанням так вишивати.

– Мене ніколи труднощі не лякали. Тож для першої своєї роботи вибрала картину «Сосновий бір», яка в натурі має півтора на два метри. Де взяти таких розмірів суцільне полотно? Та ще його основа має бути розрахована на мініатюрний хрестик. На моє замовлення таке полотно виготовили у білорусі. Комп’ютерну графіку картини зробив співробітник Києво-Могилянської академії Юрій Зорін, з котрим познайомилась на тій першій виставці.

Два з половиною роки Лідія Володимирівна день при дні працювала над цим полотном. Коли завершила, то просто впала на ньому на коліна і мало не розплакалась. Тоді зрозуміла: їй підкорилась ще одна вершина, котра попервах здавалась недосяжною.

Сьогодні її красивий просторий дім вже прикрашають двадцять сім картин всесвітньо відомих художників, відтворених нею на полотні. Усі – в натуральну величину. Те, що вони справді вишиті, розумієш лише тоді, коли, даруйте, впрешся носом у картину.

Два роки тому після перенесеної хвороби у жінки відмовили ноги. Та вона не впала духом: створює нову картину, пише вірші.

– Бог дав мені таке ремесло, щоб нести красу в цей світ. То я це робитиму, доки сил моїх вистачить, – каже Лідія Володимирівна. – Здаватися не збираюсь. Я сильна…

Раїса КОЗАЧУК


Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!

Увага! Коментарі відсутні! Прокоментуйте першим...

Ваш коментар

Ви погоджуєтесь з правилами коментування.
Реєстрація Вхід
Забули пароль?
Реєстрація Вхід
На ваш E-mail буде відправлено лист з інструкцією
Реєстрація Вхід
Зареєструватися