Закарпаття

Миро з Киблярського монастиря — лікує

1 липня 2017, 15:02

2

11

Це підтвердили наукові досліди Закарпатського вченого

Двадцять років тому в селі Кибляри Ужгородського району на Закарпатті сталося неймовірне. Одружений музикант, який пиячив і гуляв, раптом пішов церковною дорогою та прийняв постриг. І з допомогою духовенства та звичайних людей збудував на своєму обійсті церкву та монастир. Тут стали відбуватися дива Господні: мироточать ікони, зцілюються немічні…

Чоловік і дружина пішли у монахи

Все те, про що розповідає Микола Ананченко, важко сприйняти. Надто видається неймовірним, дивним і неоднозначним. Але у його слова повірило закарпатське духовенство, за ним пішли люди – і місцеві, і приїжджі. З Німеччини, Штатів, Угорщини…

– В мене була звичайна сім’я, жінка, двоє дітей, – згадує події двадцятилітньої давності отець Микола. – Я грав у клубі в селі Глибоке, був музикантом. Конєшно, пив, гуляв. А потім одного дня мені це надоїло. Я усвідомив, що не так живу і більше так не хочу. Впав на коліна, сльози текли по щоках, просив Бога поміняти моє життя. Після того пару разів зривався. А через місяць мені явився Ісус Христос у сні, хоть то було як наяву, і запитав: «Сину мій, хочеш заради мене залишити все?» І я сказав, що готовий. Після того від гулянок як відрізало.

Микола став вивчати Євангеліє, спілкуватися на церковні теми з киблярськими людьми. Та, хоч знав Писання, не вірив у потойбічне життя. Розповідає, що якось в обідню пору, коли вдома нікого не було, його ніби струмом пронизало і він побачив свою душу, відділену від тіла, почув молитви, був у раю та відчував неземну насолоду. Впевнений: рівно дві години перебував у стані смерті. Це йому підтвердив бій годинника у хаті. Отець Микола запевняє, що за ті дві години Господь йому сказав, що на цьому подвір’ї скоро збудує храм. Про той неймовірний випадок розповів лише декільком людям і, звісно ж, дружині.

– Вона посміялась і не повірила, – зізнається монах. – Після тієї райської насолоди я отказався від жінки. Через деякий час прийняв постриг. А потім і вона тоже пішла у монашки. Живе тут, їсти варить, разом з іншими монашками ухажує за бідними і хворими.

Чудотворну ікону привезли із Харківщини

Як і було сказано Миколі у сні, невдовзі на його обійсті постав храм. Де ж брали гроші на будівництво? Зізнається, перші 20 тисяч доларів жертвував закарпатський єпископ, який уже помер, він ще встиг освятити престол. Допомагали також люди з Киблярів і навколишніх сіл. Благодійників стало більше, коли тут за півгодини зцілилася жінка з Росії, яка була одержима шість літ.

– У стані екстазу їй явився Ісус Христос, який їй сказав, що на цьому місці буде збудовано обитель на взискання погибших, – розповідає отець Микола. – Пророцтво збулося трохи більше як за рік. А через деякий час до нас подзвонив священик із Харківської області. Якимось дивом він довідався про наш монастир. Хотів з рук у руки нємєдлєнно передати копію ікони «Взисканіє погібших», яка у 1835 році спасла Харківську губернію від холери. Він хворів і чув голос, що її треба віддати в Кибляри. А коли віддав нам, то виздоровів.

Отець Микола водить по території і розповідає, що тут живуть бомжі, яким ніде подітися, хворі, наприклад учитель з Будапешта, котрий дев’ять років лежить паралізований, за ним доглядають черниці.

Цікавлюся, до якої церкви належить їхня громада.

– Ми офіційно зареєстрована Істинна православна церква, – відповідає. – Вона була катакомбна, до 1991 року заборонена совєтською владою. Ми не Київський патріархат і тим більше не Московський. Нас визнають і з нами служать священики Київського патріархату, католики, греко-католики. 

Заводить у храм, де біля згаданої чудотворної ікони «Умиротворення загиблих» якраз ішла Божа служба. Каже, що, крім цього образа, якийсь період тут мироточили хрест і 40 ікон!

Миро оживило безнадійного хлопчика

А ще монах Микола оповідає про дивовижний випадок, у який важко повірити. Запевняє, що від мира з їхнього монастиря буквально ожив півторарічний хлопчик після страшної аварії. Це сталось у мукачівській лікарні.

– Дитину мали відключати від апаратів, – розказує отець Микола. – А його мама ввечері перед тим днем приїхала до нас, молилася разом з монашками і взяла миро. Коли врачі почули, що вона хоче помазати вмираючу дитину, один махнув рукою, а другий сказав, що воно не помішає. Жінка намастила миром хлопчика – і через десять хвилин він ожив!

До речі, про це неймовірне зцілення я чула і від закарпатського вченого, кандидата медичних наук Михайла Лазорка. Декілька років тому він разом зі студентами на прохання священнослужителів монастиря у Киблярах досліджував миро з каменя Почаївської гори, ікони «Умиротворення загиблих» і настільного дерев’яного хреста з металевим ликом Ісуса. З них ченці передали три зразки мира, але Михайло Іванович не знав, з якої конкретно святині. Разом зі своїми студентами викладач Ужгородського національного університету з’ясував, що з трьох взірців у одному блокувався ріст бактерій, тобто миро діяло як антибіотик. В інших двох пробах мікроби розвивались, отже, лікувального ефекту ці зразки не мали. Вже опісля монахи зізналися, що цілюще миро – з настільного хреста. Очевидно, ним, припускав Михайло Лазорко, і врятували безнадійне дитя.

Монах Микола розповідає і про інші чудеса зцілення. Мовляв, таких безліч, тут одужало багато хворих від своїх болячок. Пригадує випадок, коли після молитов неходяча баба вийшла з храму на своїх ногах. Зцілилася тут і близька родичка закарпатського греко-католицького єпископа, в знак вдячності за це він не раз бував у Киблярській обителі.

– Хто сильно вірить, тому Бог і дає, – каже наостанок отець Микола всім тим, кому ці розповіді про монастир у Киблярах здаються чимось неймовірним.

Олена ПАВЛЮК, Закарпатська область

Фото автора

Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!