Доля у колишнього військового Юрія Карташова, який живе у Виноградові, доволі непередбачувана. Змалку не знав батьківського тепла, хоч і мав маму, та дитинство його минуло з бабусею, у дядьковій сім’ї та дитбудинках. Ще й у 70, коли літа повернули на зиму, Юрій Петрович вперше зустрівся з рідною сестрою, яку шукав довгих тридцять літ.
Про батька дізнався завдяки КДБ
Юрій Карташов родом з Уралу. Батька ніколи не знав, мама працювала вчителькою, тож більше хлопчик жив у бабусі. Чому батьки розійшлися, це в сім’ї ніколи не обговорювалося. Згодом його забрав до себе дядько, який втратив на війні сина. Та його дружина не надто лагідно ставилася до племінника. Тому втік від них. І потрапив прямісінько у дитбудинок. Звідти – до бабусі, потім знову – до дядька. Отаким гірким було дитинство.
Юрій Петрович став військовим, службі в армії віддав сорок літ. Працював на секретних об’єктах, де час від часу заповнювали анкети про біографічні дані.
– Можна сказати, що завдяки органам держбезпеки я дізнався про свого батька, – згадує чоловік. – Написав в анкеті: «Зі слів матері, батько помер». Приходить відповідь: «Вказати місце поховання і номер могили». А я ж нічого не знаю. Дзвоню до мами, яка жила у Свердловську, і питаю просто в лоб, бо раніше цим питанням не цікавився. Вона заплакала. Як я зрозумів, батько був репресований і рано помер.
Тоді Юрій Карташов написав листа у сільську раду, звідки родом був батько. Звідти йому відповіли, що його вже немає, але живий його рідний брат, який мешкає у Мінську. 1976 року Юрій Петрович вирішив зустрітися з дядьком, щоб хоч щось дізнатися про свого батька.
– «Ви так схожі!» – здивувалася тітка, бо дивилася то на мене, то на чоловіка. Розговорилися, дядько показав фото моєї мами, підписане моїм батьком. Не знаю, чому, але дядько тоді нічого не сказав, що батько женився вдруге і мав ще сина та доньку. Це він розповів лише під час наступної зустрічі. Так у 40 років я дізнався, що у мене є сестра і брат по батькові.
Названа на честь першої дружини
Пошуки рідної сестри Юрій Карташов відновив лише через тридцять років, коли вже проживав у Виноградові на Закарпатті. Підключився і рідний брат по мамі, і дружина, яка в усьому підтримувала чоловіка. Коли тримав у руках омріяний папірець з номером телефону сестри, звісно, переживав: як сприймуть його на тому кінці дроту? Адже стільки років минуло, стільки дорогоцінного часу втрачено. Тремтячими руками взяв слухавку.
– Коли там підняли трубку, сказав: «Це я, Юра Карташов». Раз – і мовчок. Минуло кілька хвилин, поки сестра отямилася, хоча вона, виявляється, знала про моє існування, їй сказав дядько.
Що цікаво, сестру звати Зоя – її батько назвав на честь першої дружини, мами Юрія Петровича. Десять років тому двоє рідних людей вперше зустрілися. Юрій Карташов разом з дружиною їздили до сестри в Росію, у місто Перм. Зібралася велика родина, де усі вперше перезнайомилися. Братові тоді минуло 72, сестрі – 68.
– Заходимо в квартиру. Людина робиться скляна, дивиться – і все. Мене теж спазми взяли. Відчувається, що рідна кров. Зоя просльозилася, стали обніматися.
Помітили, що їхні сини дуже схожі між собою. У брата і сестри не тільки спільні риси, манери та смаки, але й подібні жести! Тому не дивно, що так легко зблизилися. Діти теж одразу породичалися. Зоїна донька гостювала в Угорщині, де живе внучка Юрія.
І сестра, і брат мають лише одну-єдину фотографію свого батька, і то з його особової справи, але про долю досі нічого не знають. Зараз вони часто спілкуються по телефону. Зоя збиралася погостювати на Закарпатті, але війна обірвала ці плани, сестра боїться подій на Донбасі, хоча охоче підтримує зв’язок з братом. І хоч між ними довгих 70 літ розлуки і тисячі кілометрів, вони щасливі, що хай і на старості, але кожен знайшов рідну душу.
Олена ПАВЛЮК, Закарпатська область
Фото автора
ПЕРЕДРУК ЗАБОРОНЕНО!
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!