Історія закарпатця Василя Штефка із села Кушниця колись теж увійде в літопис цієї визвольної війни України за свою незалежність. 55-річний чоловік так хотів послужитися рідній країні у важку вирішальну годину, що почав рватися на фронт із перших днів нападу росії на нашу державу. Навіть попри те, що не мав обох ніг. Про його подвиг «Вісник+К» вже розповідав читачам.
Ноги чоловік втратив у 2004 році, коли їздив на заробітки до росії. Його там побили й кинули на морозі, що майже неживого привезли до моргу. Але хтось із медиків помітив ледь тліючі ознаки життя у понівеченому тілі українця й взявся реанімувати. Чоловікові ампутувати обидві відморожені ноги. До речі, мати Василя Штефка – росіянка, а батько українець. І перша дружина теж з росії, жив з нею у москві, мав бізнес. Навіть російське громадянство йому пропонували. Але він завжди відчував себе українцем. А ще ніколи не був байдужим, у рідному селі був активістом. Коли ж почалася повномасштабна війна росії проти України, Василь не міг ні спати, ні їсти, ні про що більше думати,окрім того, що треба йти рятувати країну. Поки дехто, здоровий та успішний, намагався виїхати та сховатися від війни за кордоном, безногий чоловік оббивав пороги військкомату. Колись батько Василя 15-річним хлопцем приписав собі три роки, щоб піти на фронт бити німецьких загарбників. Чи ж думав, що через вісімдесят років його синові доведеться бити російських загарбників на рідній українській землі.
Попросився Штефко в рідну 128-му бригаду, обманувши, що у нього лише один протез. Врешті його погодилися взяти, але не воювати, а підвозити на передову боєкомплекти. У складі роти вогневої підтримки сержант Штефко побував у багатьох гарячих точках, і побратими довго не підозрювали, що цей чоловік за кермом не має обох ніг. І не знали б, якби не зламався один з протезів. А ще журналісти зняли сюжет про унікального військового, і правда відкрилася остаточно. Так про інвалідність пана Василя дізналися у Генштабі й наказали перевести служити додому на рідне Закарпаття. Бо ж як може чоловік без обох ніг на передовій бути?
Нещодавно пан Василь повернувся додому, де на нього з нетерпінням чекали дружина й 11-річна донька. Героя радо зустрічали односельці, рідні, сусіди. Він цілих пів року не був вдома, тож справ мирних трохи назбиралося. Але якби випала можливість знов поїхати на фронт – зробив би це не вагаючись. Бо душа рветься туди, де побратими. Так ця проклята війна народжує наші українські легенди. Колись радянських дітей виховували на прикладі радянського льотчика Олексія Маресьєва, який відморозив ноги, але без обох ніг знов навчився літати. А українці колись виховуватимуть своїх діток на прикладі Василя Штефка, який літати хоч і не вміє, але рідну землю боронить не гірше. І на прикладах сотень тисяч наших новітніх українських героїв, які творять історію незалежної України.
Ніна РОМАНЮК
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!