Великодній стіл не уявити без паски-ковбаски та міцного хрону. Цінують його за особливий смак. Та коли заведеться ця рослина на городі – спасу нема! Не повірите, але в селі Нове Давидково на Закарпатті не одне століття хрін шанували і поважали, бо завдяки йому люди багатіли і хати будували!
Селян називали хріняшами
Історія хрінового бізнесу давня. Ще у 1700-х роках, коли Закарпаття належало до Австро-Угорщини, по давидківський хрін приїжджали з Відня та Будапешта. Місцеві швидко докумекали, що на невибагливому до вирощування корінцеві можна заробити непогані гроші. Тому його садили всюди, а щоб економити місце, найчастіше тикали між квасолею та кукурудзою. У радянські часи хрін скупляли й везли в усі куточки союзу. Місцеві, щоб підзаробити, добиралися торгувати аж у москву.
– Збиралося кілька сусідів, замовляли велику машину, вантажили її хроном і вирушали у мандри, – розповідає місцева жителька Марія. – Там поселялися у спеціальних готелях для селян (їх називали «будинками колгоспників»), які приїздили торгувати на тамтешні ринки. Ціна за ночівлю була, як для столиці, невисока – 5 карбованців. Спочатку я їздила разом зі своєю бабусею. Тільки у нас хрону було не менше 800 кілограмів, а люди мали й більше тонни. Хрін тоді неабияк цінувався: кілограм коштував три рублі – хороші гроші на той час. За місяць можна було наторгувати більше двох тисяч. За ці гроші ми з чоловіком побудували хату.
Що не попадало на базар, селяни здавали у заготконтору, яка тоді була в районі. Тут за кілограм давали всього 50 копійок, але й тому раділи. Люди розказували, що звідти хрін великими партіями відправляли за кордон, де з нього виготовляли соуси та ліки. Зважаючи на таку популярність, під час керування Горбачова у селі хотіли звести комбінат з переробки хрону, але чогось справа заглохла.
Та люди все одно не покинули це заняття. Садити його просто, а от збирати – то ціла наука. Діставали із землі спеціальним знаряддям, яке називається сокирянка. Викопувати мусили щороку, інакше хрін здичавіє і втратить свій смак. Урожай селяни зберігали в ямах, які засипали піском. Зверху закладали дерев’яними дощечками, аби зберігалося тепло.
Були часи, коли почали продавати хрін за кордон по чотири долари за кілограм. Золотий був корінь! Село за сезон реалізовувало десятки тонн пекучого коренеплоду! Саме тому мешканців цього села жартома називали хріняшами.
Раніше копали тоннами, а тепер нема й п’яти патиків
Популярності хрін набрав через свої лікувальні властивості та через насиченість різними вітамінами. А ще містить фосфор, залізо, калій, кальцій, натрій, магній та чимало інших корисних для людини мікроелементів.
Напередодні Великодня телефоную до місцевого старости Євгена Качура, щоб дізнатися, чи зараз так ціниться хрін, як колись.
– Ой, та зараз попиту не є, – моє запитання розвеселило Євгена Івановича, і він, сміючись, пояснює: – Колись мої батьки продавали до п’яти тонн хрону в сезон, а зараз нема і п’яти патиків. Забули гет… А все через великі повені, які були спочатку у 1980-х, а потім у 90-х роках. Все село стояло у воді, і хрін почав зникати. Дехто його насаджував, бавивсі… Але тепер хіба бабці перед свєтом пару корінців винесут на базар. Нема того розмаху шо колись.
Лишень біля кількох осель на городі росте хрін, решта купують готовий у магазинах. Зате добротні оселі, які збудували завдяки невеличкому корінцеві, дотепер нагадують про золоті часи розквіту хріняшів.
Руслана СУЛІК
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!