Ковальчуки стали батьками покинутих дітей
Ада і Борис Ковальчуки мешкають у селі Биківка, що в Романівському районі на Житомирщині. Подружжя це не звичайне: крім своїх двох дітей, котрі вже дорослі, вони виростили шестеро сиріт і ще восьмеро виховують нині.
Створити велику сім’ю з прийомними дітьми надумала дружина Ада, жінка рішуча й беручка до справи.
– У мене було невдале заміжжя: я зосталася без чоловіка з маленькою донечкою, – розповідає жінка. – Та мені пощастило: зустріла Бориса, з яким ось уже більше двадцяти років у парі… А на початку дев’яностих померла двоюрідна тітка. Зосталися круглими сиротами двоє її дітей. У сільраді мені запропонували взяти над ними опіку. Сама тоді жила в злиднях, у старій маленькій хатині, тому відмовилася. Дітей узяли інші люди, і, на жаль, життя у них не склалося… Совість мене мучила, тож одного разу дала собі обітницю: замість тих двох сиріток прихистити у себе двадцять. Першу дівчинку взяли з доньчиного класу – батьки її померли. Коли дівчата закінчували школу, стали з Борисом радитися: вони скоро покинуть дім, син іще малий, а ми вже звикли до дитячого гамору, тож візьмемо ще когось. Нам запропонували взяти одразу п’ятьох, але не мали куди. Тому спочатку добудували хату, узявши в держави трипроцентну позику на 15 років, щоб тих дітей було де розмістити. Добудовували і брали дітей: спочатку одну дівчинку, потім хлопчика, згодом ще двох сестричок… Ті діти вже виросли, у кожного тепер своя сім’я. Старші йшли, а ми брали інших. Нині у нас їх восьмеро: сім дівчаток і хлопчик.
– І всі називають вас мамою і татом?
– Звичайно, хоча ми їх до цього не примушуємо.
– Восьмеро дітей у хаті. Це ж скільки клопоту: нагодувати, одягнути, прибрати…
– Якби тільки цей клопіт, було б дуже просто, бо до праці нам не звикати. Та й дітей ми змалку привчаємо до хатніх справ, і дівчата виходять від нас, уміючи все, що потрібно майбутній господині. Важко знайти з кожним спільну мову, зазирнути дитині в душу. Якщо це вдається, прийомні діти стають рідними.
А ще Ковальчуки прихистили незвичайного мешканця – оленятко, яке назвали Жориком. Його в лісі знайшли чоловік із сином. Олениці поблизу ніде не було, а на траві засохла кров, мабуть, матір підстрелили. Годували молоком з пляшечки із соскою. Крім оленятка, є три песики, три коти, чотири папуги, хом’ячок, декоративний кролик, акваріумні рибки...
Діти дуже радіють тваринкам. І батьки тішаться: якщо діти люблять природу, то виростуть добрими і небайдужими людьми.
Ігор СЛАВИЧ, Житомирська область
Передрук заборонено!
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!