Замолоду Марію Будник зі Сколобова, що у Хорошівському районі, знали у навколишніх селах. Жінка працювала ветеринаром у місцевому колгоспі. Тепер про неї там практично забули. Допомагають і розраджують бабусю хіба внучки, доньчині діти, приїжджаючи в її самотню оселю.
– Шестеро дітей народила я, – розповідає жінка, змахнувши зі щоки сльозу. – Дві дочки та чотири сини, трьох з яких уже похоронила: Володю – ще в дитинстві. Чотири з половиною рочки, бідненький, прожив усього, хворіючи на епілепсію. Потім – Микола, у 47 років помер від серця. А за ним і Сергій пішов у 52 роки – також сердечник був… Один теперки Василь зостався, та й той уже майже рік не приїжджає… Живе недалеко, у Пулинах (сусідній районний центр – авт.).
– Невже відцурався?
– Не відцурався, але чогось нагнівався…
Поки ми розмовляємо, на старенькій електроплитці з єдиною конфоркою булькає в каструльці вода, бабуся не полишає чистити картоплю – готує собі вечерю.
Розпитую про найстаршого з її синів, Миколу Будника, відомого діяча кобзарського мистецтва в Україні, засновника столичного цеху кобзарів.
– Звідки у нього взявся той кобзарський талант?
– Не було в нашому роду кобзарів, – зітхає співрозмовниця. – Правда, дід його, а мій батько, на гармошці грав і співав гарно. А Микола навчився грати спочатку на бандурі від одного дідуся-кобзаря, забула його прізвище. Познайомився з ним у Києві й пішов до нього ще з одним хлопцем в учні…
Марія Лукашівна, ймовірно, має на увазі Георгія Ткаченка, відомого українського художника та бандуриста. Хлопець, з яким «пішов у науку до кобзаря» – це, мабуть, Микола Товкайло, співзасновник київського кобзарського цеху. Обидва учні згодом виступали як кобзарі на вулицях і майданах, біля церков, монастирів та в інших людних місцях.
– Скільки йому довелося витерпіти всього, – продовжує розповідати Марія Лукашівна. – І мерзнув, і голодував, доки придбав сяке-таке житло в Ірпені. Сам у тій хатині піч змурував, щоб було де заготовки для музичних інструментів сушити. А до того робив це у нас вдома – все горище ними було заставлене. Він же майстрував не лише бандури та кобзи, але й ліри та скрипки. Тепер у тій хатині музей створили, а його іменем провулок назвали…
Микола рано з дому пішов. У Києві на майстра-буровика вчився, в армії служив, на заводі військовому три роки працював, не вступивши до університету. В археологічній експедиції на розкопках скіфських могил був – оце коли той багатий золотий скарб знайшли…
– Микола парубкував до смерті. Зате мав багато учнів, яким був як батько (серед них такі відомі особистості як кінорежисер Олесь Санін, кобзар Тарас Компаніченко, бард Едуард Драч – авт.). Вони збиралися після похорону сюди, у Сколобів, вшанувати його пам’ять кобзарськими виступами, але так і не приїхали. Чула, що нібито тодішня влада заборонила…
Чи справді планувався своєрідний кобзарський зліт у Сколобові – невідомо. Але кобзарство будь-якій владі кололо у вічі, особливо антиукраїнській.
Ігор СЛАВИЧ, Житомирська область
Передрук заборонено!
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!